У наш складний час люди все більше тягнуться до Бога. З кожним днем в храмах і церквах все більше людей, все менше вільного місця. І багато хто з знову приходять до церкви людей задаються такими питаннями, які воцерковленим людям здаються безглуздими і навіть смішними. Проте, відповіді на них дати часом досить складно, незважаючи на всю очевидність ситуації.
Часто початківці православні християни запитують – чи достатньо тільки відвідування недільної служби або потрібно приходити в храм частіше? Або інша постановка цього питання – церкву відвідують тоді, коли виникає душевна необхідність, а без цього візит в храм буде порожньою формальністю, нікому не потрібною?
Але відповідь на такі питання буде настільки жорсткою, що дає підстави задуматися не тільки недосвідченим людям, а й тим, хто вже володіє певним багажем церковного життя.
Що відбувається з людиною під час відвідин храму?
Подумати стоїть про те, що наша Церква, за своїм змістом це Боголюдський організм, який живе постійної глибоко духовним життям. Приходячи до православ’я, всі люди стають клітинами цього організму, його складовими частинами. І жити духовним життям поза цією системою вже неможливо, як одній клітці людського організму не вижити, відокремившись від тіла.
Сенс всього існування Церкви настільки великий і глобальний, що дух захоплює після розуміння його місії – звільнення всього людства від поневолення дияволом і повернення до життя за Божими Заповідями.
Якщо людина охрещена, то вона постійно перебуває з Богом, відрікшись від диявола під час Святого Хрещення. І не треба чекати якогось особливого випадку, натхнення, щоб піти в храм. Прагнути прийти туди потрібно кожну хвилину, відволікаючись від спілкування з Господом лише на земні справи – навчання, роботу, сім’ю і заробляння на хліб насущний. Тобто відповідь знаходиться в протилежній площині до питання – не на храм християни повинні відволікатися від земних справ. А зовсім навпаки – на земні справи відволікатися від Бога за потребою, але в душі завжди, в усіх справах звертатися до Нього за допомогою і підтримкою.
Якщо ж потреба в Бога відсутня більшу частину часу, спогади про необхідність духовної роботи приходять лише зрідка, то такий стан чітко позначено в Біблії і називається воно «духовна смерть». А вона набагато страшніше смерті тілесної. Ніхто не бере з собою на той світ зароблені гроші, речі, гаджети. Там людина виявляється тільки з духовним багажем, який зібрав за своє життя, неабияк для цього потрудившись і приклавши чимало зусиль.
Адже нікому не платять зарплату просто так, тільки за те, що людина вважається в організації співробітником. Ні, він виконує свої обов’язки. Точно так само і духовні дари не даються легко, просто за приналежність до Святої Церкви. Їх потрібно заробити, заслужити своєю душі багатство: добрі справи, життя за Божими Заповідями, молитва, піст. Ці речі необхідні, адже саме їх робив Ісус Христос, засновник нашої Церкви, під час свого життя на Землі. А ми повинні в міру своїх сил наслідувати його, як превеликий і єдиному зразком.
І цей шлях порятунку нашої безсмертної душі, не повинен бути переривчастим, а тільки – шляхом безперервного сходження по сходах досконалості і віри.
Молитва в храмі
Крім усього вищесказаного, відвідування храму якомога частіше потрібно для того, щоб молитви доходили до Господа, якщо вони щирі і сповнені вірою. Адже недарма в Євангелії наводяться слова Господа – «де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там Я серед них». А адже в тому випадку, якщо віруючий молиться тільки вдома, він посилає свою молитву на самоті. То чи не краще піти до церкви, де десятки віруючих одночасно посилають свої слова Богу, створюючи найсильніший потік, осяяний Духом Святим, який незмінно перебуває в храмі.
І не варто забувати, що молитви там приносяться не тільки за себе і своїх близьких, а й за Вітчизну, за всіх православних і покійних, за благополуччя нашої Батьківщини, за єдність і процвітання Церкви Ісусової. Священики, які висвячені за всіма існуючими канонами, мають здатність, покладеної на них Святим Духом, посилати сильніші молитви. І з’єднуючись з їх словами, спрямованими до Господа, слова прихожан знаходять особливу силу.
Сповідь і причастя – тільки в храмі
Бог завжди з нами, він живе у віруючих людей і в будинку, і на роботі, і в церкві. Але входить він в тіла людей через Святе Причастя, яке дається тільки в храмах після літургії. Зцілення тілесних недуг і душевних хвороб приходить через це священнодійство. Але його можна отримати тільки після сповіді, покаяння, яке прийме тільки священик. Де ж покаятися, як не в храмі? І це одна з головних причин прийти туди якомога частіше і очистити душу, позбутися від скопилася в ній бруду.
Чому не хочеться йти в храм?
Є й такі люди, яких до церкви як ніби щось або хтось не пускає, а під час служби їм душно, погано, некомфортно. Зрозуміло, це не говорить про духовне здоров’я. У літературі описано маса подібних випадків, які говорять про те, що диявол, який оселився в грішну душу, не бажає залишати місце, де його щодня підгодовують пристрастями, гріховними звичками, потурають його похотям і огидним справах. Він усіма силами бореться за таку годівницю, не даючи і в церкві душі свого господаря очиститися і звернутися до Господа.
В результаті виходить, що той, хто накачав собі м’язи тіла, хто може за раз випити пляшку горілки, викурити пачку сигарет в день, вважаючи себе здатним і не на такі «подвиги» – не може і півгодини простояти на молитві. Біси не дають йому спокою, женуть геть, викликаючи бажання покинути молитовну службу. Якщо людина усвідомлює це, вона спасеться. Якщо піде на поводу у диявола, вона загине. Ось і вся альтернатива.
Відвідувати храм потрібно обов’язково в неділю, в суботу ввечері. Також потрібно приходити на служби у свята, коли особлива благодать сходить на тих, хто молиться. Під час посту заходити туди можна кожен день, хоча б коротко принести свої молитви і з’єднати їх з тими, що читаються в Церкві.
Кожен сам відповідає за свою душу, тому звертати увагу на думку тих, хто ще не почав шлях до порятунку, не варто. Їм ще належить пройти той шлях, на якому воцерковлені люди пройшли вже неабияку відстань. Рано чи пізно, і вони зрозуміють, де правда. Аби не було пізно …