Основна Божа заповідь – це заповідь любові, без дотримання якої, врятувати власну душу не можна. Любити всім серцем і душею потрібно нашого Господа, а ось ближнього варто полюбити, як себе самого. Але перш, ніж говорити про любов до Господа і ближнього свого, все ж варто полюбити себе.
Це завдання для багатьох є непростим і мова тут зовсім не йде про самолюбство і егоїзм, адже любов повинна бути чистою, щирою, світлою. Любов до ближнього – це теж міра прояву любові до Господа, тому любити, особливо якщо тобі зробили погане, буде складно, але з Божою поміччю це можливо, знаходячи великі духовні скарби.
Тлумачення фрази «Возлюби ближнього твого, як самого себе»
Фраза «Возлюби ближнього твого, як самого себе» була відповіддю Ісуса іудейським законникам (людина, що займається вивченням Закону Божого), який хотів випробувати Господа, запитавши про найбільш значущу заповідь. Ісус сказав, що найбільша заповідь полягає в любові до Бога, а друга, подібна їй – любов до ближнього. Коли ж Господа запитали, кого можна вважати ближнім, Він розповів притчу, що дає зрозуміти, що кожна людина є творінням Господнім, а значить, є нашим ближнім.
Якщо людина любить ближнього свого, то деякою мірою проявляє цю ж любов до Творця, а також собі самому. Значить, для виконання заповіді Ісуса, спочатку потрібно розібратися з тим, як варто любити себе самого, після чого можна почати з любов’ю ставитися до оточуючих.
Любити самого себе – це не означає робити все, що хочеться і забажається, створювати ідеальні умови і збирати матеріальні багатства. Любити себе – не означає заробляти багато грошей і все їх витрачати собі на втіху, хоча такі дії для сучасної людини, є логічними і правильними.
Справжня любов до самого себе, що дозволяє полюбити ближнього і Господа, полягає в наступних моментах:
людині потрібно створювати передумови для того, щоб осягнути вічне життя;
потрібно навчитися любити Господа всією душею і серцем;
потрібно навчитися розрізняти дійсно важливе і другорядне;
потрібно навчитися відмовлятися від своєї волі, виконуючи Господню.
Якщо людина робить центром свого життя Господа, значить вона любить себе, адже бажає врятувати душу, а ще зможе полюбити ближнього, розуміючи, що на, то Воля Божа і, це допоможе врятуватися.
Життя для задоволення фізичних і гріховних розваг – крайня ступінь нелюбові і неповаги до себе. Оскільки людина створення Господа, то любов до себе і ближнього вона зможе проявити лише в тому випадку, коли буде піклуватися про душу і виконувати Божу Волю.
Як любити ближнього, щоб це було угодно Господу?
Полюбити ближнього свого – це стати здатним до співчуття, співпереживання, терпінню і поблажливості до нього. Полюбити ближнього – означає побачити в ньому образ і подобу самого Господа, за яким створена кожна людина. Полюбити ближнього – означає знайти необхідні слова, щоб допомогти йому стати на шлях істинний і позбутися від недоліків.
Людина, яка любить ближнього, ніколи не поставить себе вище нього, не буде дивитися на нього звисока і ніколи не підійде на підлість, по відношенню до іншого. Прояв любові до ближнього свого – бути в спілкуванні з ним простіше і скромніше. Неможливо любити тільки Бога, а ближнього не любити або навпаки, адже два цих види любові взаємопов’язані і окремо не існують.
Звичайно ж, знову варто сказати про необхідність любити себе, адже без цього не можна краще ставитися до людей. Щоб полюбити себе і ближнього, людині варто зробити такі кроки:
знайти різницю між вірою в себе і гордістю;
скласти список своїх позитивних якостей;
відкоригувати внутрішній діалог, змінюючи негативні думки на позитивні;
з вдячністю прийняти і використовувати на благо таланти, даровані Господом.
Якщо людина не знає, з чого почати самовдосконалення і як стати на шлях любові, варто щиро помолитись до Господа, попросивши Його допомогти розрізнити егоїзм і справжню любов, а також не збитися зі шляху, рухаючись до своєї мети.
Любов до Господа себе і ближнього – це взаємопов’язані речі, взаємодоповнюють одне одного. Зазнавши справжню християнську любов, можна зробити своє життя набагато простіше і позбутися від багатьох гріховних звичок.