Серед молитов, які читають віруючі у хворобах, обов’язково будуть звернення до святого і праведного Іоана Кронштадтського, чию пам’ять ми відзначаємо 2 січня. Але не лише про зцілення просять святого.
Святий праведний Іоанн Кронштадтський – “сміливий про людей молитовник, швидкий помічник і милостивий предстатель за нас” (тобто що постає, клопочеться за нас перед Богом) у нужді, при втраті роботи, коли ми опинилися у відчайдушному становищі. Моляться святому, коли діти відбилися від рук, або їм просто важко дається навчання, моляться святому Іоанну Кронштадтському, коли вийшли на боротьбу з алкоголізмом чи наркоманією.
В одного із сучасників отця Іоанна в щоденниках записана така історія. Справа була на вокзалі Петербурга, наприкінці ХІХ століття. Того дня в районі вокзалу тинявся якийсь п’яниця, людина давно опустилася.
Оббивався без діла і без мети, поки його увагу не привернув величезний натовп – зустрічали когось. Чи з цікавості, чи чекаючи випросити якісь гроші на чарку, п’яниця вирішив приєднатися до поважного зборища.
З розмов він зрозумів, що чекають на приїзд якогось “батька Іоанна” – випадок тоді ще нечастий. Священик, може й подасть милостиню? До невдоволення тих, хто зустрічає пияка, став активно протискуватися ближче до поїзда, що підійшов, і дверей вагона, що вже відкриваються. Він протискався під шипіння і обурення пристойної, пристойної публіки, а в цей час з вагону вийшов невисокого зросту сухорлявий священик з напрочуд глибокими блакитними очима.
А далі, як розповідають свідки сцени, отець Іван, ніби побачивши найдорожчу людину, так привітно, з такою теплотою та любов’ю “поглядом обійняв” нашого п’яницю, що обурені притихли. А потім сам підійшов до забулдиги, щось тихо і лагідно йому сказав, а потім благословив.
Незабаром п’яницю помітили вже у храмі, де служив отець Іоанн, у Андріївському храмі, що у Кронштадті: сам знайшов, сам прийшов. А, прийшовши до отця Івана, вже так і залишився – в іншому, новому, тверезому житті. І це не єдина історія перетворення людини під впливом отця Іоанна Кронштадтського. Часто перетворення саме занепалої людини, тому й моляться святому за тих, хто гине від пияцтва, наркоманії, за людей, що опустилися, за тих, хто давно махнув на себе рукою.
“У Бога немає ні еллінів, ні юдеїв. У мене немає своїх грошей. Мені жертвують, і я жертвую. І навіть часто не знаю, хто і звідки прислав мені ту чи іншу суму. Тому і я жертвую туди, де є потреба, де ці гроші принесуть користь”, – казав панотець.
Одного разу отця Іоанна викликали до Петербурга, до Побєдоносцева, обер-прокурора Священного Синоду. “Ви, батюшка, високу ноту взяли, – зауважує Побєдоносцев. – Багато хто до вас цю ноту брали, але потім довелося сфальшивити”. “Не будьте турбуватися, – чує у відповідь, – я не сфальшивлю, я донесу взяте до кінця”.
У Будинку працелюбності, заснованому о. Іоанном, незаможні могли собі заробити на їжу та ночівлю.
Легко мріяти про служіння Богові і людям так, як вимагає того Євангеліє, як чекає від нас Христос, але пронести цей подвиг служіння через все життя дано не кожному. Одного бажання тут недостатньо, потрібне щоденне звернення до Божої допомоги, потрібна допомога Божої благодаті. Отець Іван з раннього ранку молиться, потім служить Божественну літургію, кожен божий день, після відвідує нужденних, потім знову молитва, читання Біблії, короткий сон. І так п’ятдесят три роки, не звертаючи уваги ні на хулу і ненависть тих, хто не розуміє, ні на славу, що зростає, перевершує всі мислимі межі. Ні на хворобу. Молитва, постійна звернення до Бога – ось джерело його чудотворення, причина його дарів – цілительства, прозорливості, пророцтва.
У молитві, зверненій до святого праведника Іоанну Кронштадтському, його так і називають: “великий чудотворчий і предивний угодник Божий, богоносний отче Іоанні”, тобто “великий чудотворець і угодник Божий, богоносний отець Іван”. Богоносцями в Церкві називають святих подвижників, які своїм життям втілюють євангельські заповіді любові до Бога і до ближніх.
“Вся сила в отці Іоанні Кронштадтському полягала в його істинній, живій, діяльній вірі в Христа Спасителя і Його вчення, у повному проникненні цим вченням, яке стало його рідною та вічною стихією, істинним веденням, за словом апостола, а не простим і холодним знанням.
Отець Іван так був укріплений у вірі, що він весь був пройнятий духовним спогляданням і з апостолом міг сказати: вже не я живу, але живе в мені Христос».
А одна з молитов отця Івана, залишена нам, звучить так:
“Господи! Ім’я Тобі – Любов: не відкинь мене оманливу людину.
Ім’я Тобі – Сила: підкріпи мене знемоглого і падаючого.
Ім’я Тобі – Світло: просвіти мою душу, затьмарену життєвими пристрастями.
Ім’я Тобі – Мир: помири мою душу мою.
І Ім’я Тобі – Милість: не переставай миловати мене”.