19 століття було справжнім розквітом православ’я у тому сенсі, що до нас дійшли чудові праці подвижників християнства. Одним із ревнителів християнської моральності, справжнім борцем за чистоту віри та святоотцівську психологію, був Святитель Феофан Затворник.
Його настанови і тлумачення Священного писання можна порівняти за своєю плідністю з працями засновників християнської канонічної науки, що дійшли до нас з 4 століття, але використовувалися на богослужіннях донині.
Святитель Феофан (Георгій Говоров) народився 1815 року в сім’ї сільського батюшки. Навчався у духовному училищі, потім у семінарії та закінчив освіту в Київській духовній академії. У 26 років прийняв постриг.
Був названий ім’ям Феофан і висвячений, отримавши чин ієромонаха. Служив у духовних навчальних закладах, виконував обов’язки ректора Санкт-Петербурзької духовної семінарії. Входив до складу духовної місії до Палестини та Константинополя. У 1859 був названий єпископом Тамбовської губернії, а потім – Володимирської. На кожній ниві він невпинно працював, приносячи велику користь Церкві та Батьківщині.
Але несподівано для всіх, у 1866 році, єпископ Феофан раптом подає прохання про відставку та перебування у Вишинській пустелі. Його прохання задовольнили, і святий 22 роки провів у суворому затворі. У листах, які він писав звідти, говорив, що щасливий, маючи можливість повністю відмовитися від життєвих справ, усамітнитися і зайнятися молитвою, читанням та письменницькими працями.
В 1988 був канонізований і зарахований до лику святих православної Церкви.
Праці святителя Феофана Затворника
Святитель Феофан залишив величезну та безцінну духовно-літературну спадщину. У тому числі переклади аскетичної писемності, глибокі та зрозумілі тлумачення Святого Письма. Це був справжній подвиг в ім’я майбутнього існування православ’я у його повноті та чистоті.
Його праці “Накреслення християнського моралі”, “Внутрішнє життя”, “Як треба молитися”, “Як починається в нас християнське життя” – це справжні підручники для кожного православного християнина. Вони настільки глибокі, різнобічні і засновані на святоотцівському досвіді, що є неперевершеними і досі.
Одним із найважливіших, відповідальних та основоположних моментів для християнського літератора є тлумачення Святого Письма. Це найбільша відповідальність і найважча духовна праця. Але Господь допоміг святителю Феофану, осінивши його благодаттю, яка сприяла складання цих праць.
Святитель Феофан вів велике листування, не відмовляючи нікому в духовному служінні через листи, перебуваючи в суворому затворі.
Богоосвічені твори святителя Феофана допоможуть усім, хто бажає досягти нового рівня свого духовного життя.
Думки Феофана Затворника
У працях цього православного вченого можна знайти відповіді на всі питання, що дозріли до вирішення, а також на ті, якими віруючий ще не поставив. І це передбачення щаблів досконалості, які проходить людина, робить її думки, воістину, пророчими.
Звісно, у листах святителю постійно задається споконвічне питання, яке залишається головним для людей у земному житті: «Чому Господь нас залишив на такі страждання та муки?».
Сувора та впевнена відповідь св. Феофана допоможе кожному не втратити надію та працювати над своєю душею, незважаючи ні на що.
Бог нікого не залишає. У Нього всі діти. Немає пасинків. І важкі випадковості та статки — всі на добро нам посилаються.
Егоїзм (лиходія) треба вбити. Якщо самі не вб’єте, то Господь молот за молотом посилатиме (усякі невдачі), щоб розбити цей камінь.
Самоугоддя та самопочуття свідчать, що в серці перебуває «я», а не Господь.
Але святитель Феофан не відрізнявся сухим моралізмом чи нудною повчальністю. Він, навпаки, виявляв до людських проблем серцеву увагу, справжнє людинолюбство.
Звичайно, йому ставили й питання про духовні ревнощі. Як зберегти у собі прагнення до вдосконалення, не охолонути у вірі за постійними земними справами та турботами?
Ревнощі духовні — вогонь. Вогонь підтримується дровами. Дрова духовні – молитви.
Увага до того, що буває в серці і виходить з нього, є головною справою християнського справного життя.
Святитель знаходив до кожного зі своїх духовних дітей окремий підхід, найпотрібніші слова, що підходять під ситуацію окремої людини. Часом і жартував, посміюючись з тих, хто прагне власним слабким розумом осягнути таємниці Божественного життя:
Нині утримавши немає від совопросництва. Ум наш – комар, а все пищить!
Приклад його жартівливого повчання можуть отримати і ті, хто страждає особливою балакучістю і, часом, звинувачує себе за свою нестримну мову. Саме мова багатьом людям приносить чимало неприємностей своєю балакучістю.
Мова?! Немає шкідливіші речі під небесами. Бажано б так влаштувати, щоб за кожну з його боку неприпустимість що-небудь його заколювало (хоч би шпилька). Тоді б він скромніше був, а то як машинка, що пісеньки співає.., як завели і пустили і … пішла тилілікати.
Читання праць Святителя подарує сили, надію та зміцнить у необхідності роботи над своєю душею з головною метою – знайти життя вічне!