Друзі, ви не помічаєте, як часто люди, які нас оточують, кажуть, що, мовляв, «ми живемо в дуже важкий час»?
У мене в гостях був давній приятель Артем – з армійської служби знаємо один одного. Випили по чарці, як годиться. Посиділи, побалакали. На мій погляд, цілком тепло і душевно, якби не одне «АЛЕ»: аж надто часто він повторював, що «живемо ми в дуже важкий час». І це звучало так трагічно!
«Якщо й піду серед смерті, не злякаюся зла, бо Ти зі мною є».
Хоч я й намагався – ніяк не міг зрозуміти, чим викликаний цей його песимізм, що межує з явною смутком? З роботою все гаразд. У сім’ї ніхто не хворіє. Дітки виховані, добре навчаються. Ну чого, питається, не вистачає людині?
Запитав у Артема прямо: «Невже Настюсі (дружині) зраджуєш?!!». Він як замахає руками: “Та як тільки в голову могло таке прийти?!!”. – «Тоді що з тобою, Артеме? Дивитись боляче…».
І тут він зізнався, що від нескінченних сімейних турбот, від роботи ніби вигоріло щось усередині, спалилося… Втомився. Нічого не хочеться.
– Скажи, друже, а ти давно на сповідь та причастя до храму ходив?
– Давно…
– Завтра зі мною підеш?
– Навіть не знаю. Єдиний вихідний витрачати на храм?
– Давай так: я за тобою заїду. А там думай сам.
Забігаючи наперед, скажу, що до храму ми ходили. Артема після сповіді та причастя ніби підмінили. Підходив до ікон – молився. На богослужінні були до кінця. Він вийшов із храму – аж світився весь!
Преподобно сповідник Севастіан: «Я всіх вас прошу; втішайте один одного, живіть у любові та світі, голоси ніколи один на одного не підвищуйте. Більше від вас нічого не вимагаю. Це найголовніше для спасіння».
«Ех, – каже, – що я накоїв! Як я міг дорогу до Храму, до Бога забути?!!».
Я теж йшов додому і радів, що мій армійський друг підбадьорився, начисто забувши про свою зневіру. Наче й не було її.
Закінчити статтю хотілося б настановами наймудрішого старця Єфрема. Хоч ми і дорослі люди, а іноді таких проникливих підказках, порадах потребуємо, як малі діти.
«Нічого не відбувається без припущення Божого. І навіть якби ми опинилися у диявола чи серед звірів, – і там є Бог! І ні диявол, ні звірі не можуть завдати нам шкоди, якщо не отримають на те влади від Бога».
«Коли приходить до тебе страх, кажи: «Кого я боюся? Хто може завдати мені зло, коли Бог керує всім? «Якщо й піду посеред сіни смертні, не злякаюся зла, бо Ти зі мною є». Водночас твори та молитву Ісусову і не бійся нічого. Вір непохитно в Істину Віри».
«Бог не бажає, щоб ті, кого Він врятує, хто шукає Його милості, були тупими, малодушними, боягузливими та недосвідченими. Божественна спадщина – для зрослих християн. Тому Він ставить нас перед спокусами, щоб виявився наш послух Його Заповідям».
«Не будьте байдужими, не втрачайте мужності. Часом свята годувальниця – Благодать Божа – залишає нас, і ми скочуємося в легковажні і неналежні думки і слова, щоб змиритися і не думати про себе високо, але пізнати свою неміч, що без Благодати Божої ми не можемо створити ніякого добра».
«Згадай, що кожен день ми повинні піднімати Хрест, який означає скорботи, труди, спокуси та всяку демонську дію. І який святий пройшов земний шлях і пройшов темними стежками, уникнувши небезпек і скорбот? І якщо ми покликані пройти той самий шлях, то що ж дивного в цьому?
«Не впадай у відчай, бачачи силу пристрастей і демонів. У Бога не залишиться безсилим жодне слово. Коли ми з Богом, то немає нічого недосяжного. Тому не падай духом. Господь боротиметься за нас, а ми замовкнемо».