Нещодавно відшуміли новорічні свята, але відлуння все ще звучать у наших спогадах. Ось і я хочу розповісти одне з них.
Це сталося за кілька днів до Нового року. Мені потрібно було відправити посилку близькій людині. Я прийшла на пошту, де, як завжди, було багато людей, у маленькому приміщенні набилося дванадцять чоловік. Атмосфера панувала нервова, гнітюча. В одного вікна довго не можуть знайти потрібну посилку, в іншого завис термінал безготівкової оплати, десь повільно працює інтернет. Практично у кожного вікна свій локальний конфлікт, розпал пристрастей такий, що чиркнеш сірником – і іскра миттєво перетвориться на пожежу.
Повітря ніби було просякнуте всім негативом, що виплескувався з відвідувачів, і розлився навколо, став тягучим, відчутним, обплутував з ніг до голови. Ти стоїш і захлинаєшся в цьому емоційному морі, і тонеш, тонеш, тонеш, але черга не рухається, і нічого не залишається, як тільки стояти і терпляче чекати, сподіваючись на диво.
І ось у цю розжарену до краю атмосферу вривається дівчина, що підходить до вікна, в якому термінал оплати ніяк не може рахувати картку та сплатити відправку посилки, а чоловік кричить на співробітника і на чому світ стоїть звинувачує всіх навколо, аж до начальника відділення. Від нудьги чи від безвиході я починаю прислухатися до їхньої розмови.
Історія її така.
Дівчина живе сама зі своїм сином, винаймає квартиру. П’ять років тому вона мала прекрасне весілля, щасливу сім’ю, люблячий чоловік, нове місто і нове життя. Вона була така щаслива, що думала, що так буде завжди. Але в якийсь момент все звалилося. Темна непроглядна темрява все змінила, вона залишилася одна з дитиною на руках у чужому місті; довелося винаймати квартиру, влаштовувати малюка в дитячий садок. Вона пообіцяла своєму хлопчику, що якщо він піде в садок і буде там добре поводитися, то в Новий рік вона купить йому конструктор. І він справді був слухняним, намагався не засмучувати маму. І ось, дві години тому дівчина отримала грошовий переклад від своєї мами, яка живе далеко звідси, і відразу на пошті вирішила купити іграшку.
Вона взяла з полиці коробку, швидко сплатила і побігла забирати сина з дитячого садка. Прийшовши додому, вони радісно розпакували коробку, але та виявилася порожньою. Син довго плакав, не такий подарунок він чекав на свято. Насилу дитина заспокоїлася, дівчина залишила його в сусідки і побігла на пошту обміняти коробку на іншу.
На пошті її розповідь зворушила співробітницю, і та запропонувала написати заяву. Потрібно було подивитися камерами, щоб встановити факт крадіжки. Але дівчина була така схвильована, що не хотіла нічого писати, їй лише був потрібен конструктор для сина. На пропозицію купівлі іншої іграшки вона почала кричати, що це був переказ від мами, та інших грошей у неї немає, їй ще й за квартиру платити, а попереду великі свята, а її хлопчик залишився без подарунка. У неї взагалі не було сил боротися із системою. І через чиюсь помилку її хлопчик не побачить дива. Безвихідна ситуація.
Дивно, але в якийсь момент я зрозуміла, що на пошті стало тихо-тихо, і кожен відвідувач співчував хлопчику, що залишився напередодні свята без подарунка. Дівчина плакала, вона розуміла, що нічого не може зробити, конструктор їй не повернуть, і синові вона нічого не зможе пояснити.
Дівчина поступово затихла. На кілька хвилин повисла тиша, ніби задзвенів різдвяний дзвіночок, що очищає розум і совість кожної людини. І в цій дзвінкій тиші чітко пролунав голос чоловіка:
– Можна мені машинку?, – І, звернувшись до дівчини, додав:
– Як синочка звуть?
– Сергійком, – несміливо відповіла вона.
– Це подарунок вашому Сергію.
Тільки зараз дівчина зрозуміла, що машинку він купує у подарунок. Вона не могла прийняти це, не для цього вона прийшла зараз на пошту. Але в черзі кожен уже вирішив для себе, що в ці передноворічні дні зробить маленьке диво.
У результаті маленький Сергій отримав і машинку, і конструктор, і вертоліт, і навіть маленький катер, а якась бабуся сказала, що не може купити дорогу іграшку, але купить дитяче печиво, бо теж хоче зробити подарунок.
В’язкий туман негативу, що панував у цей час у поштовому відділенні, почав розсіюватися, наче вітер забирав цю неприємну субстанцію далеко-далеко, душа звільнялася від своїх проблем, невдоволень та нарікань. І відразу всі почали посміхатися, і в приміщенні стало світліше, на серці чистіше, і душі у всіх наче побіліли. Мені згадалися слова з одного дуже відомого мультфільму: “Роби добро і кидай його у воду”.
І добро завжди повертається, воно очищає і виводить душу на волю, немов птах розправляє крила і летить високо-високо в небеса, назустріч своєму Творцю.
Біблія каже: «Відпускай твій хліб по водах, бо через багато днів знову знайдеш його» (Еккл. 11:1). Душа по суті – християнка, вона завжди прагне робити добрі справи. Будь-яка дрібниця, яку ти можеш зробити, стане для іншої людини дивом. І якщо чинити такі дива, то світ стане світлішим.
А на пошті більше ніхто не дратувався, повітря стало чистим, свіжим, наче кристали доброти проникали всередину і наповнювали душу різними квітами, крапельками щастя, яке всі разом ми змогли подарувати маленькому Сергію.
Підійшла моя черга, посилка була оформлена, вірилося, що вона прийде вчасно та порадує моїх друзів у новорічні свята. І не хотілося йти, бо добро, яке було зроблено на той момент, залишиться з усіма, хто створив різдвяне диво для Сергійка.