Іноді ми молимося за хворих, сподіваючись прискорити їхнє одужання, а їм чомусь стає тільки гірше. Або ж матері, які моляться за своїх синів-алкоголіків – вони всім серцем сподіваються, що скоро все налагодиться, а їхні сини, навпаки, пускаються у всі тяжкі.
А благодійники, які жертвують щедрі суми на Храмові потреби? Ось пожертвувала така людина великі гроші, і через якийсь час збанкрутувала.
Та навіть найпростіша людина, яка просить про успіх у будь-якій справі – вона впевнена, що все буде добре, проте незабаром зазнає невдачу за невдачею… Чому так відбувається? І як віруючим людям варто ставитись до подібних ситуацій?
Деякі християни вважають, що так нечисті мстять нам за наші посилені молитовні звернення та благодіяння. Але чи це так насправді? Адже якщо після наших молитов все стає лише гіршим і нас це засмучує, чи не суперечить, у такому разі, наш християнський світогляд світському мисленню, яке називається «тілесним мудруванням»?
На жаль, багато хто з нас має лише поверхове уявлення про Церкву, Бога і Його ставлення до людей. Через це ми нерідко мислимо стереотипно, вважаючи хибні поняття правдою, а відверту красу – волею Господньою. Ми думаємо, що Небесний Батько подібний до комп’ютера: нам треба лише «вбити» потрібну програму, натиснути на кнопку і все запрацює.
Ми намагаємося укласти Господа в рамки людських уявлень і понять, намагаємося «запрограмувати» Його на дії, потрібні нам, і очікуємо на результат, не думаючи про те, що Бог дивиться на людей, маючи погляд на Вічність і Святість. Ми ж, своєю чергою, дивимося на нього, керуючись розумінням земного комфорту та благополуччя.
Тому всі ми повинні пам’ятати про те, що кожна наша молитва повинна завершуватися словами, промовленими Спасителем у Гефсиманському саду:
Таким чином ми можемо і повинні висловлювати власне смирення, усвідомлюючи, що людина не може бути розумнішою і мудрішою за Господа. Тільки Небесному Батькові може бути відомо, як розпоряджатися нашим життям у тих чи інших ситуаціях. Крім того, не слід забувати про те, що Бог навіть зло змушує служити добру.
Згадайте, наприклад, про синів Якова, які продали в рабство Йосипа. Вони зробили злий і низький вчинок, проте нам відомо, що сталося далі. Йосип сказав їм:
«…Ви задумували зло проти мене, однак Господь навернув його на благо, щоб створити те, що є зараз».
Так, іноді після піднесення молитов наше життя може обростати новими труднощами. Наприклад, молитви про людину, залежну від спиртного, можуть штовхнути її на ще більше пияцтва, лихослів’я, розгул і навіть рукоприкладство.
Священнослужителі подібні ситуації називають «лебединими піснями» нечистих. Біси, перш ніж залишити того, про кого посилено моляться його рідні та Церква, прагнуть наостанок страшніше помститися йому. І Небесний Батько припускає це, бо не будь Його воля, і волосся з людської голови не впаде.
Виходить, нечисті можуть мстити нам? Дуже важливо розуміти, що всі віруючі люди відчують у безперервній духовній війні. І коли людина торкається Таїнства Хрещення, вона вже кидає нечистим перший виклик.
Тільки вдумайтеся: в хвилину Хрещення ми ж буквально відвертаємося від диявола, плюємо на нього! І він, будучи істотою розумною і озлобленою, сприймає це як особисту образу. Тому він і намагається будь-якими способами спокусити нас. Це абсолютно природно, та й трапляється щось подібне не тільки після Таїнства Хрещення.
На думку Святих Отців, наші благодіяння або передують спокуси, або підуть їм. І, якщо на Вас зводять наклеп після здійснення доброї справи, – значить, Ви слідуєте вірному, Богоугодному шляху.
Не забувайте про цю безперервну духовну боротьбу – ми повинні постійно протистояти нечистому та його хитромудрим хитрощам. Найчастіше згадуйте про Святих, що справлялися з бісами та їхніми підступними спокусами – наприклад, про Антонія Великого, який довгий час бився з нечистими в пустелі. Лише здобувши над ними перемогу він досяг справжньої величі духу.
Ще один чудовий приклад – це подвиг Серафима Саровського, за який він і згодом був особливо відзначений Господом.
Святі часто ділилися порадами та рекомендаціями щодо боротьби з нечистими. Вони неодноразово згадували про важливість постійних молитов, читання Священних текстів та участь у Церковних Таїнствах.
На думку Іоанна Кронштадтського, християнам дуже важливо зберігати терплячість і твердість у питаннях віри, а також якнайчастіше молитися з довірою і сподіванням на Небесного Батька.
Нерідко Святі згадували і про важливість дотримання духовних принципів, згадуючи про смирення, покаяння та покірність волі Небесного Батька. На їхню думку, чинити опір нечистим можна лише за допомогою благодаті Господньої та зречення всього грішного і порочного.
Про це згадував і Святий Симеон: він вважав, що спокуси і боротьба з нечистими – це невід’ємна частина християнського шляху. Згадаймо і історію, що сталася з Йовом Багатостраждальним. Біс не міг наближатися до нього, не маючи на це дозволу Господнього.
Про те ж писав свого часу і Макарій Оптинський:
«…Тому, хто страшиться псування чи пристріту, слід згадати про один Євангельський уривок, в якому описується, як нечисті попросили у Спасителя дозволу проникнути у стадо зі свинями. І якщо навіть до свиней нечистий без дозволу увійти не здатний, то що тоді говорити про людину?».
Люди, звичайно ж, вищі за будь-які тварини, і кожен з нас повинен, перш за все, спиратися на Промисел Божий. Якщо Небесний Батько не дозволить, нічого не станеться. І якщо після чергової молитви Ви помічаєте погіршення, це означає, що Ви потребуємо таких «гірких ліків».
Якщо Господь попустив, то Він знає, навіщо і для чого. Неможливо осягнути Його волю людським розумом, але, як висловлювався якийсь Старець:
«…Як помрете – все зрозумієте». А до того часу не захоплюйтесь тілесним мудруванням, але підносіть молитви і намагайтеся стати ближчими до Небесного Батька.