Знаєте таку дитячу гру “Камінь-ножиці-папір”? Камінь перемагає ножиці (ламає їх або затуплює), ножиці перемагають папір (ріжуть його), а папір перемагає камінь (він може бути в нього загорнутий). Саме ця асоціація виникла у мене, коли я почала займатися матеріалом на одвічну тему: теща і зять. Ви скажете: всього два персонажі, а у грі – три. Саме. А як же дочка? Дружина того самого зятя. Адже вона ніколи не йде з «поля битви», хоча у відомих “тематичних” анекдотах про неї не згадується.
Отже, хтось когось точить, інший при цьому зламаний, а третій чи поранений, «порізаний на шматки», чи зміг погасити конфлікт, «покрив» усе своєю любов’ю.
Хто є хто? У кожній родині по-різному. І навіть в одній і тій самій сім’ї у різних ситуаціях герої можуть виступати у різних ролях. Але найчастіше, все-таки, як не парадоксально це звучить, у сімейних баталіях найбільше страждає не зять, якого всі звикли шкодувати, а дочка, яка виявляється між двома улюбленими людьми.
Дочки (одночасно дружини) часто відчувають провину, думаючи, що вони відповідальні за те, що дорогі люди не можуть знайти спільної мови, і в той же час обурення, то виправдовуючи, то звинувачуючи обидві сторони. Молоді дружини відчайдушно хочуть помирити обидві сторони, але не знають, як. Найчастіше вони починають шкодувати себе, потім заступаються за чоловіка чи маму, у результаті взагалі можуть залишитися біля розбитого корита – і без чоловіка, і зі зіпсованими стосунками з мамою. У таких випадках виникає питання насамперед до тещі: хто ким переможений? І чи варто було взагалі починати «війну»? Але ж наміри були добрі: «ми дочку в образу не дамо», «хто ж за неї ще заступиться», «хто ж його, зятя, розуму навчить, якщо у своїй сім’ї не навчили» і т.п. І сидить тепер ця дочка, “захищена”, але самотня й нещасна, і думає: «Уже краще б ти, мамо, мене зрозуміла!»
Усі ці думки навіяла мені одна життєва історія, якою поділилася Світлана К.
Типова історія
«Моя дочка вийшла заміж за коханням. Близько десяти років молоді жили окремо від нас, і ми не втручалися у їхні стосунки. Але рік тому дочка із чоловіком змушені були деякий час пожити з нами. І тут я стала помічати, що в їхній родині не все гаразд. Мені все більше і більше не подобалося, як поводиться зять по відношенню до своєї дружини, до дитини. Я як мати і як бабуся, звісно, не могла дивитися на це байдуже.
Я зятя не «пилила» і, звичайно, не ображала. Але їдкі зауваження чи коментарі на його адресу траплялися. А головне – я завжди була на боці дочки. Ну як інакше? Я ж мати!
У результаті Артем (зять) став жити тільки для себе, періодично їхав самостійно відпочивати, перестав з нами спілкуватися, відмовлявся навіть їсти в нашому будинку, харчувався десь сам. Звичайно, це додавало ще більше невдоволення з мого боку, хоч я щосили намагалася зятя не чіпати. Зрештою, одного вечора він зібрав речі і пішов жити до родичів.
І тоді я його просто зненавиділа, бо не могла дивитися, як страждає моя дочка. Вона за місяць схудла на 15 кг, спала одну-дві години на добу, нічого не їла. Я, як могла, по-жіночому, по-материнськи, намагалася її втішити, казала, що ми з татом завжди поруч, ніколи її не залишимо, онука піднімемо, що вона знайде собі найкращого чоловіка. Але Олена (дочка), будучи християнкою, розуміла, що розлучатися не можна. «Мамо, – казала вона. – Бог проти розлучення. У цьому немає Його волі. Ти краще молись».
Я молилася. Але не про зятя. Ну, не могла я про нього молитися! В мені все кипіло і повставало проти нього. Я молилася тільки за дочку, щоб з нею нічого не сталося страшного, щоб вона зовсім не «розтанула» від горя, щоб Бог її втішив.
Сльози лилися з моїх очей рікою, але серце залишалося кам’яним по відношенню до Артема. Я дзвонила до церкви, яку відвідую, телефоном довіри, просила, щоб мені підказали, що робити. Почула у відповідь: вибачте зятю. Не змогла.
Але при цьому я розуміла, що моє серце ставало брудним, злим… І якщо воно не подобалося мені, то яким виглядало в Господніх очах?
Кажуть, від кохання до ненависті – один крок. Але ж від ненависті до кохання – не більше…
Господь почув мене. Він бачив, що звинувачуючи зятя, я все більше і більше звинувачувала себе. І Бог увійшов у ситуацію.
Якось у нас відбулася розмова з дочкою. Їй я все прямо сказала, в яких ситуаціях та поводилася неправильно і де я даремно за неї заступалася. Я наводила їй приклади зі свого життя: Ти ж чудово знаєш, що у нас з твоїм татом теж не завжди все було добре. Мені довелося прощати і зраду, і пияцтво, і багато чого. Але я прощала, інакше в тебе не було б батька, а твоя дитина не мала б діда. І зараз я щаслива, що я не одна, що змогла все пробачити і не згадувати поганого. А Господь зрадив мого чоловіка».
Дивно, але Олена раптом відповіла: «Як мені були потрібні ці слова. Я так утомилася від того, що мене всі шкодують. Я так утомилася від того, що всі кажуть, що Артем поганий».
І, знаєте, тієї ж ночі, це було в суботу, мені наснився Артем. У нього на руці були три рани: одна велика, менша і зовсім маленька. Я почала мазати ці рани, а він каже: Ой, як добре! До цього так боліло, а зараз одразу краще стало». І я прокинулася.
Цілий день проплакала. І плакала цього разу не про дочку, а про зятя. Я раптом зрозуміла, що ці рани завдали йому мати, дружина та теща, тобто я. Виявляється, ми, жінки, настільки його змучили, що в нього все ниє та болить, і він ніяк не може впоратися з цим. У нього рани кровоточать, їх треба лікувати, а нема кому. І я почала про Артема молитися від щирого серця.
Важлива розмова
І буквально наступного дня Бог дав мені бажання попросити пробачення у Артема. Вони на той час із дочкою вже жили разом, самостійно, але їхні стосунки не покращувалися. Я просила Бога зробити зустріч з ним. І зустріч відбулася.
Того ж вечора Артем заїхав до нас, щоб забрати свого сина додому. Я вийшла на вулицю разом із онуком і попросила приділити мені трохи часу. Присутність дев’ятирічного онука мене не бентежила: скандали були при ньому, хай і примирення станеться за нього, подумала я.
– Артем, ти мені вибач, будь ласка, – почала я.
– Добре, взаємно, – якось холодно відповів він.
– Ні ти не зрозумів. Я не формально прошу у тебе вибачення. Для мене це дуже важливо. Я не знаю, чи залишитеся ви разом з Оленою чи ні. Але я хочу, щоб ти пробачив мені за те, що я не мала рації, що влазила з непотрібними порадами, недоречно заступалася за онука чи за дочку, щось робила не так. Вибач мені ще раз…
І тут я почула ті ж слова, але сказані зовсім іншим тоном, ніж він сказав їх вперше.
– Добре, і Ви мені вибачте. І Ви пробачте мені, – двічі повторив Артем.
І тут я побачила його чисті очі. Вони були змученими, але не одержимими (до цього я вважала, що в нього біс вселилися). Я пам’ятала ці очі довго. Лягаючи спати, прокидаючись, я бачила їх перед собою. І я почала молитися за зятя ще більш посилено.
Відносини у дочки з чоловіком почали налагоджуватися. Під час зустрічі з Оленою я сказала їй:
– Доню, якщо ви залишитеся разом, я постараюся ніколи більше за тебе не заступатися, бо моя жалість руйнує твоє життя. Коли я хотіла ростатися зі своїм чоловіком, твоїм батьком, ніхто не встав на мій бік, ніхто не пошкодував, хоч усі бачили, як ми живемо. Мені довелося пройти п’ятнадцять років болю та страждань, живучи з п’ючим чоловіком, але всі мені казали: шукай проблему в собі, борись за свого чоловіка. І я боролася за нього, адже він цього вартий. Якби мене всі шкодували, моє життя склалося б інакше. Можливо, ми б розійшлися, і я залишилася б сама, а ти росла б без батька. А він? Що було б з ним…
Олена подивилася на мене і сказала:
– Як шкода, що не чує твої слова Артем.
А мені хотілося кричати всім тещам: не шкодуйте своїх дочок! Наш жаль може зруйнувати їхні сім’ї!
Минуло кілька місяців. І за цей час дочка жодного разу не поскаржилася на чоловіка. Вона стала веселішою, життєрадіснішою і на запитання, як справи, відповідає: “Мам, все добре!”
А я вірю, що буде ще краще!
А що кажуть фахівці?
Давайте узнаємо думку психологів, шлюбних консультантів із цього питання.
“Теше потрібно дотримуватися твердої позиції невтручання”, – в один голос твердять вони. І з цим важко не погодитись.
А тепер звернемося до найавторитетнішої думки, Святого Письма. У ньому написано: Тому залишить людина батька свого і матір свою і приліпиться до жінки своєї; і будуть одна плоть” (Бут.2:24). Слово «залишить» у цьому випадку треба розуміти як «відліпитися» територіально, матеріально та емоційно. Іншими словами – не залежати від батьків, але при цьому почитати їх і надавати належне піклування.