Як можна звільнитися від прокляття? Покарання осягає тільки ту людину, на яку спрямоване прокляття, або ж і того, від кого воно походить? А чи правильно, коли кривдять, говорити про кривдника: Бог йому віддасть за його зло?
Одна людина запитала мене: «Чому ми співаємо у Велику Чотиридесятницю: «Приклади їм зла, Господи, додай зла славним землі»? Адже це прокляття». Я відповів йому: «Коли варвари ні з того ні з цього йдуть війною на якийсь народ, бажаючи його знищити, і народ молиться, щоб їх спіткало зло – тобто, щоб зламалися їхні колісниці, захворіли їхні коні, щоб їм що- то завадило, то добре це чи погано? Святе Письмо має на увазі саме це — щоб вони зустріли перешкоду на своєму шляху. Це не прокляття.
А коли прокляття має силу?
Прокляття має чинність у тому випадку, коли воно є реакцією на несправедливість. Наприклад, якщо одна жінка підніме на сміх іншу — яка страждає — або зробить їй якесь зло і постраждала прокляне її, то переривається рід тієї, що вчинила несправедливо. Тобто якщо я роблю комусь зло і він мене проклинає, то його прокляття мають силу. Бог припускає прокляттям мати силу, подібно до того, як Він допускає, наприклад, одній людині вбити іншу. Однак, якщо несправедливості не було, то прокляття повертається назад — до того, від кого воно походить.
А як можна звільнитися від прокляття?
Покаянням та сповіддю. Я знаю багато таких випадків. Люди, які постраждали від прокляття, усвідомивши, що їх прокляли, бо вони в чомусь були винні, покаялися, сповідалися і всі їхні біди припинилися. Якщо той, хто винний, скаже: «Боже мій, я зробив таку й таку несправедливість. Вибач мені», — і з болем і щирістю розповість про свої гріхи на сповіді священикові, то Бог простить його, адже Він Бог.
Покарання осягає тільки ту людину, на яку спрямоване прокляття, або ж і того, від кого воно походить?
Той, на кого спрямоване прокляття, страждає у цьому житті. Однак, від кого виходить прокляття, мучиться в цьому житті і буде мучитися в іншому житті, бо якщо він не покається і не сповідається, то там буде покараний Богом як злочинець. Ну гаразд, можливо, хтось дійсно тебе чимось образив. Але, проклинаючи людину, що образила тебе, ти немов береш пістолет і її вбиваєш. За яким правом ти так робиш? Що б тобі не зробив твій кривдник – вбивати його ти не маєш права. Якщо людина когось проклинає, це означає, що у ньому є злість. Людина проклинає іншого, коли з пристрастю, обуренням бажає йому зла.
Прокляття, що походить від людини, яка має рацію, має чималу силу. Особливо сильне прокляття вдови. Пам’ятаю, в одної старої була коняка, і вона залишала її пастися на узліссі, а оскільки кінь був неспокійний, прив’язувала його міцним мотузком. Якось три сусідки з цього ж села пішли в ліс нарубати дров. Одна була багата, інша — вдова, а третя сирота, і дуже бідна. Побачивши прив’язаного коня, вони сказали: «Давайте візьмемо мотузку і зв’яжемо нею дрова». Вони розрізали мотузку на три частини, і кожна взяла собі відрізок, щоб стягнути в’язки дров. А кінь і пішов. Прийшла стара, не знайшла коня і почала обурюватися. Почала скрізь шукати — поки знайшла вся змучилося. Нарешті, знайшовши, вона з обуренням сказала: «Хай на тій самій мотузці потягнуть ту, хто її взяла!». Пройшов якийсь час, і одного разу брат багатої сусідки балувався зі зброєю (яка залишилася від італійців), думаючи, що вона не заряджена. Але вона виявилося зарядженим, стався постріл і куля потрапила багатій жінці в шию. Треба було нести її до лікарні. Вирішили нести на дерев’яних сходах – як на ношах, а щоб поранена не впала, треба було прив’язати її до сходів. Знайшли той крадений шматок мотузки, але його не вистачило. Побігли по сусідах, принесли ще два крадені шматки, прив’язали нещасну до сходів і понесли до лікарні. Так виповнилося прокляття старої: і її «потягли на тій самій мотузці». Зрештою, нещасна померла — упокій її, Господи. Бачите, на кого подіяло прокляття: на багату, яка не мала матеріальної потреби. Дві інші жінки були бідні і тому мали деякі пом’якшуючі вину обставини.
Хвороби та нещасні випадки, що походять від прокляття
Багато хвороб, причини яких не можуть знайти лікарі, можливо, походять від прокляття. А лікарі щось хіба знайдуть прокляття? Якось до мене в каливу принесли одного паралізованого. Вимахав здоровенний дядько, а не міг сидіти. Його тулуб не гнувся, був як дерев’яний. Одна людина несла його на спині, а друга підтримувала ззаду. Я поставив нещасному два пеньки, і він абияк на них влаштувався. Його супутники сказали мені, що він перебуває в такому стані з п’ятнадцятирічного віку і мучиться вже вісімнадцять років. «Але хіба таке може вчитися ні з того ні з сього? – подумав я. Бути такого не може, тут прихована якась причина».
Я почав розпитувати і дізнався, що цього юнака хтось прокляв. Що ж сталося? А ось що: якось він їхав до школи, сів до автобуса і розвалився на сидіння. На одній зупинці до автобуса увійшли літній священик і один дідок і встали біля нього. «Устань, — сказав йому хтось, — поступися місцем старшим». А він, не зважаючи ні на кого на увагу, розвалився ще більше. Тоді дідок, що стояв поруч, сказав йому: «Ось таким витягнутим і залишишся назавжди — не зможеш сидіти». І це прокляття подіяло. Бачиш як — юнак був нахабою. «А чого я, — каже, — вставатиму? Я за своє місце заплатив. Так, але й інший теж заплатив. Стоїть людина похилого віку, шановний, а ти — п’ятнадцятирічний юнак — розсівся. «От від цього все й сталося,— сказав я йому.— Щоб стати здоровим, постарайся покаятися. Тобі потрібне покаяння». І як тільки нещасний зрозумів і усвідомив свою провину, він одразу став здоровим.
А скільки нинішніх бід походить від прокляття, від обурення! Знайте: якщо в якійсь родині багато хто вмирає або гине вся сім’я, то причина цього або в несправедливості, або в чаклунстві, або в проклятті. в одного батька був син, який раз у раз йшов з дому і ходив невідомо де. Одного разу батько в нападі роздратування сказав йому: «Ти в мене приходишся — прийдеш раз і назавжди!» І ось того ж вечора, коли хлопчина повертався додому, прямо навпроти їхнього під’їзду його на смерть збила машина. Він як упав, так і лишився лежати, потім друзі взяли його тіло і принесли додому. Після його батько приїхав на Святу Гору і прийшов до мене в каливу. Він плакав і казав: «Моя дитина вбилася прямо на порозі мого дому». Почав розповідати, а потім каже: “Я йому перед цим сказав дещо”. — Що ж ти йому сказав? — Він гуляв ночами невідомо де, я розгнівався і сказав йому: Ти в мене прийдеш раз і назавжди! «Можливо, від цього й сталося лихо?» — «А от чого ж ще? — відповів я. — Постарайся покаятися і сповідатись». Бачите як: ти, каже, цього разу прийдеш раз і назавжди, і дитину приносять мертвою. А батько давай потім волосся на собі рвати та плакати…
Батьківське прокляття діє дуже сильно. Знайте, що прокляття і навіть просто обурення батьків діють дуже сильно. І навіть якщо батьки не проклинали своїх дітей, а просто прийшли через них в обурення, то останні не мають потім жодного світлого дня: все їхнє життя — одна суцільна мука. Потім такі діти дуже страждають на все своє земне життя. Звичайно, в іншому житті їм легше, тому що своїми стражданнями вони погашають деякі тутешні борги.
Але й батьки, що словами «надсилають» своїх дітей до диявола, «присвячують» їх йому. Після цього диявол має права таких дітей, він каже: «Ти присвятив їх мені». У Фарасах жили чоловік та дружина. Їхня дитина була дуже плаксивою, і батько постійно говорив: «Та щоб тебе нечистий забрав». Ну і що ж: батько так говорив немовляті і по Божому попущенню той став зникати з колиски. Потім нещасна мати йшла до Хаджефенді (Так звали преподобного Арсенія Каппадокійського жителі Фарас). «Благослови, Хаджефенді! Мою дитину потягли біси». Хаджефенді йшов до них у будинок, читав молитви над колискою і немовля поверталося. І так тривало без кінця. «Хаджефенді, благослови!» — знову й знову говорила нещасна жінка і питала: «Чим же це все закінчиться?» — Мені,— відповів їй Святий,— до вас ходити неважко. А тобі хіба складно приходити і звати мене? Отже, колись дияволові це набридне, і він дасть твому синові спокій». З того самого дня дитина перестала пропадати. Але коли він виріс, його прозвали «диявольське поріддя». Він баламутив усе село — не давав спокою нікому. Як мучився від цього батько. Цей малий спершу йшов до одного поселянина і говорив: «Такийсь сказав про тебе те», потім йшов до іншого і говорив йому те саме. Люди сварилися між собою, доходило навіть до бійок. Потім, розуміючи, що кожного з них звели напраслину, вони домовлялися схопити наклепника і розправитися з ним. Але той примудрявся зробити так, що зрештою обидва просили у нього вибачення! Так він досяг успіху в підступності! Справжнє «диявольське поріддя»! Бог попустив це для того, щоб, побачивши продовження історії зі зникненням немовляти, люди збожеволіли, стримували себе і були дуже уважні. Про те, як буде судити цю людину Бог, ми зараз не говоримо. Зрозуміло, що обставин, що пом’якшують провину, у нього багато.
Найбільший скарб для людей, які живуть у світі, – батьківське благословення. Подібно до того, як у житті чернечому величезне благословення те, яким благословив тебе твій старець. Тому й кажуть: «Не проґав батьківського благословення». Пам’ятаю, одна мати мала чотирьох дітей. Ніхто з них не одружився і не вийшов заміж. Мати плакала: «Помру, — говорила, – від горя, ніхто з моїх дітей не одружився. Помолися за них» Вона була вдовою, її діти — сиротами. Мені стало за них боляче. Молився я, молився, але безрезультатно. “Щось тут не те”, – подумав я. «На нас, — казали її діти, — навели псування». — «Та ні, — кажу, — це не від псування, псування видно… А може, ваша мати проклинала вас?» – «Вірно, отче, – відповідають, – у дитинстві ми дуже пустували, і вона постійно з ранку до вечора твердила нам: «Та щоб вам обрубками бути!» — «Ідіть,— кажу,— до матері і скажіть їй справжню причину вашої невлаштованості, щоб вона прийшла до тями, щоб вона покаялася, сповідалася і з сьогоднішнього дня, не перестаючи, благословляла вас. І за півтора роки усі четверо створили сім’ї! Очевидно, ця нещасна мало того, що була вдовою, але ще й легко впадала у стан роздратування та зневіри. Бешкетники виводили її з себе, і за це вона їх проклинала.
А якщо батьки проклянуть своїх дітей і потім помруть, то як діти можуть позбавитися батьківського прокляття?
Придивившись до себе, вони, швидше за все, визнають, що свого часу бідували, мучили батьків і тому їх прокляли. Якщо вони усвідомлюють свою провину, щиро покаяться і сповідають свої гріхи, то все налагодиться. Успішуючи духовно, вони допоможуть і своїм покійним батькам.
Чи правильно, коли кривдять, говорити про кривдника: Бог йому віддасть за його зло?
Той, хто так говорить, робить себе посміховиськом лукавого. Така людина не розуміє, що, кажучи так, вона «шляхетно» проклинає інших. Деякі говорять про себе, що вони люди чуйні, мають любов і душевну тонкість і зазнають несправедливостей, які роблять їм інші. Але разом з тим вони говорять про тих, хто їх ображає: «Нехай віддасть їм Бог за їхнє зло». У цьому житті всі люди складають іспити, щоб перейти в інше, вічне життя — до раю. Помисел каже мені, що таке «шляхетне прокляття» знаходиться нижче за духовний прохідний бал і християнину воно не дозволене. Адже Христос не вчив нас такої любові. «Отче, відпусти їм, бо не знають, що творять»— ось якої любові навчає Він. А крім того, найкраще благословення з усіх, коли нас незаслужено проклинають, і ми мовчки, з добротою це приймаємо. Якщо люди поверхневі чи лукаві — ті, хто мають злість і перекручують істину, — оббрехають нас або вчинять з нами несправедливо, постараємося, якщо можемо, не шукати собі виправдання у тому випадку, коли несправедливість стосується особисто нас.
І слів: «Нехай віддасть їм Бог»— не говоритимемо, бо це теж прокляття. Добре, якщо ми від щирого серця пробачимо наших кривдників, попросимо Бога зміцнити нас понести тягар наклепу і будемо, наскільки можливо непомітно, продовжувати духовне життя. І нехай ті, чиїм типиконом є судження і осуд інших, чинять з нами несправедливо, адже таким чином вони невтомно готують нам золоті вінці для справжнього життя. Звичайно, люди, які живуть з Богом, ніколи не проклинають інших, тому що в них немає злості, а лише доброта. Зло, яким кидають у цих освячених людей інші, освячується — хоч би яким воно було. А самі, хто живе з Богом, при цьому переживають велику, невидиму іншим радість.