Найвідоміша покаяна молитва, яка читається щодня протягом усього Великого посту та вдома та під час богослужінь, написана святим Єфремом Сиріном у IV столітті.
«У цій молитві ми насамперед звертаємося до Бога як владики нашого життя. І просимо про те, щоб Господь віддалив від нас дух неробства, зневіри, любові (владолюбства), марнослів’я. Тому що вони руйнують наше життя, роблять його нікчемним, беззмістовним. Коли людина сумує, її ніщо не тішить, ніщо не наповнює її життя, ніщо не цінується, ні за що не хоче висловити подяку. Хоча в нашому житті завжди можна знайти за що дякувати — те, що Господь робив, все добре. І коли людина цього не бачить, це і є зневіра.
Далі ми просимо дати нам “дух цнотливості” (розсудливості), тобто не розсіюватися, не піддаватися своїм пристрастям. Як дотепно говорив один учений, у поведінці люди часто керуються не дією мозку, а дією залоз внутрішньої секреції. А коли людина має цнотливість, вона цьому не піддається.
Смиренномудрість – це дуже характерне для Біблії слово: смиренність, що сполучається з мудрістю. Тому що гордість завжди дуже близька до дурості.
Терпіння потрібне нам і в повсякденному житті. І, звичайно, просимо про кохання, бо кохання — це властивість душі, але це ще й дар. Ми бачимо, що в одних людей воно надміру, а в інших його зовсім мало. Любити – це означає бажати предмету любові найкращого, насамперед – свободи. Любити не для себе, щоб ним заволодіти, а просто радіти і дивуватися з того, що людина є на світі. Тож терпіння та любов – те, що нам потрібне у нашому повсякденному житті. Тож ми їх просимо. Коли просимо, то це дається».
Молитва:
Господи і Владико живота мого, дух ледарства, зневіри, любоначальства і марнослів’я не дай мені. Дух же цнотливості, смиренномудрості, терпіння і любові даруй ми, рабу Твоєму. Їй, Господи, Царю, даруй мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого, бо благословенний навіки вічні. Амінь.