Серед багатьох молитов православ’я є особливі – ті, що читають у небезпеці, у біді. Історія людства багата на досвід стихійних лих, воєн, епідемій. Кожна така трагедія нагадує, як тендітний наш світ, змушуючи зректися самовпевненої думки, що ми тут вершителі доль, царі природи.
Людина, схаменувшись, звертається до Бога. До свого Творця. Створення волає до Творця. Милосердя до ближніх і смирення, разом із чистотою серця становлять основу та силу молитви.
Милосердя до ближніх та смирення, разом із чистотою серця складають основу та силу молитви, вважав святий Ігнатій Брянчанінов.
За багато тисячоліть напрацьований практичний досвід моління до Того, Чия воля “на початку створила небо і землю”, до Того, Хто збуджує всі стихії світу і утихомирює їх. Найкоротша молитва – “Господи, помилуй!”. Вона ж одна з найдавніших. У 40-му псалмі царя Давида, що жив три тисячі років тому, звучить така ж молитва: “Господи! помилуй мене, зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою”.
Дивіться, в одному слові “помилуй!” вміщується вся різноманітність наших прохань до Бога. Адже чого б ми не просили у Нього – життя, здоров’я, спасіння себе і близьких, зцілення від немічних і гріхів – ми, по суті, просимо одне: проявити до нас, таких малих і слабких, Його любов і милість.
Здавалося б, таке спільне, неконкретне – змилуйся! – містить і глибоке смирення того, хто молиться: ми дійсно не деталізуємо – “дай пожити!”, “Збережи здоров’я!”, “Пробач і очисти від гріхів”, ні, ми не вимагаємо дива і не нав’язуємо свої побажання. Ми довіряємо себе Божій милості, покладаючись на Його, а не на свою волю. Опинившись у біді, ми не мовчимо, скуті путами своїх переживань, і не вимагаємо, видершись на постамент свого его, ми сміливо закликаємо: “Помилуй!”. У цьому благанні про милість і крик про допомогу, і смиренне розуміння своєї немочі, і довіру до Його доброї волі.
Молитва – це дія двох сил: наш заклик до Бога і Його відповідь нам. Шановний старець Силуан Афонський стверджував: якщо людина хоч раз у житті всім єством скаже: “Господи, помилуй!” – Господь неодмінно помилує. До цієї короткої молитви легко застосувати пораду Фоми Аквінського: “Ми повинні молитися так, якби все залежало тільки від Бога, а діяти так, якби все залежало від нас”.
Відому Ісусову молитву так само, як і коротке “Господи, помилуй!”, можна вимовити за кілька секунд. Її й вимовляють – коли машину несе назустріч загибелі або поряд свистять кулі. Коли небезпека зрима і велика, або навіть не знаєш, звідки вона може прийти. Чи мало випадків, коли життя висить на волосині. Коли є лише секунди, щоб молитися: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного”.
Цій короткій молитві присвячені богословські томи. “Розумно-сердечним робленням” Ісусової молитви ченці займалися все життя. А нам достатньо знати, що Ісусова молитва – це можливість миттєвої молитовної зосередженості, доступна за будь-яких обставин. “Ісусова молитва спрямована до того, щоб поставити нас у Божу присутність без усякої думки, крім свідомості того дива, що ми тут і Бог з нами, бо коли ми молимося Ісусовою молитвою, то немає нічого й нікого, крім Бога та нас”, – пояснював митрополит Антоній Сурозький.
Найулюбленіший 90-й псалом царя Давида, відомий більше під назвою “Живий у допомозі Вишнього…”, має в нашій країні особливу долю. І якщо зібрати випадки чудесного спасіння тих, хто закликав до Господа словами стародавнього псалма, вийде велика книга. Написана царем Давидом з нагоди визволення ізраїльського народу від триденної морової виразки, ця благання і сьогодні звучить так, ніби між нами та святим царем не пролягли товщі віків.
“Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: «Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе». Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться.
Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє».
Наші пращури знали напам’ять – як “Отче наш”.
Господня молитва, звана ще за першими словами, “Отче наш”, заповідана нам Самим Ісусом Христом. “Отче наш, що Ти на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небесах і на землі. Хліб наш насущний дасть нам сьогодні; І не введи нас у спокусу, але врятуй нас від лукавого». Кілька коротких пропозицій, простих і зрозумілих навіть маленькій дитині. Але якщо детально вивчати та аналізувати їх, то поступово проступають укладені в цих рядках велич та глибина. З’являється розуміння того, що Молитва Господня не тільки містить у собі все, про що людина повинна просити Творця, але й опосередковано проливає світло на деякі фундаментальні питання про сенс нашого життя та нашого ставлення до Бога та Всесвіту”.
А святитель Миколай Сербський так пояснював цю молитву. Коли небеса гуркочуть, океани ревуть, падають зірки і з землі рветься вогонь, ми чуємо голос Творця всього й уся, голос Владики. І людина в такому світі – піщинка, тварюка з тварин. Але в світ прийшов Син Божий, Ісус Христос, і Він дав нам інше ім’я Творця. І ми слідом за Христом зухвало назвати Бога Батьком нашим. І своїм, особистим, і спільним, нашим. “Якщо я відчиню вуста і прошепчу: Отче, місце страху займе любов, земля ніби стане ближче до неба”, – учить святий.
У тій же Нагірній проповіді, де Ісус дає нам слова молитви “Отче наш”, Він пояснює і те, як молитися. “Ти ж, коли молишся, увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолися Батькові твоїм, Який таємно; і Батько твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”.
Один із богословів кінця XVIII століття говорив, що у житті кожного бувають хвилини, коли ми не сміємо звертатися до Бога. Коли нам здається, що Він нас не чує, коли ми відчуваємо глуху стіну між Ним та собою.
І не варто тут пояснювати, що цю стіну звели ми самі. Коли наша душа змучена невтішним стражданням, коли нам близько почуття ремствування і віра вагається, у такі моменти ми не можемо молитися Господу так, як молимося в години свідомої, спокійної віри.
Але навіть у такі миті, серце відчуває: у світі є Та, чия “тиха святиня” здатна охопити нас материнською любов’ю – всепрощаючою, всеосяжною. Любов’ю, яка прийме тебе такою, якою ти є. І мабуть, немає на світі людини, яка б не відчувала присутності такої любові в нашому світі, не відчувала б існування заступництва Божої Матері за нас. Молитва до Богородиці – одна з тих, що рятує та зміцнює нас у скрутну хвилину.
“Богородице Діво, радуйся, Благодатна Маріє, Господь з Тобою; благословенна Ти в дружинах і благословенний Плід утроби Твого, бо Спаса народила Ти душ наших. Амінь”. Слова молитви, вимовлені від щирого серця, святі порівнювали зі стрілою, що б’є прямо в Небо.