Притчею во язицех стали вже «церковні бабусі», які роблять недосвідченим парафіянам грубі зауваження, шикають на них і не хочуть відповісти на питання, мотивуючи тим, що треба було раніше підготуватися, а потім в храм йти.
І розповіді про цих бабусь зустрічаються постійно, саме ними молодь найчастіше обґрунтовує своє небажання йти в храм. «Я прийшов якось, а бабки там мене стали лаяти, що я не туди встав, не в той час прийшов, питання задавав. Я образився і не піду більше». Серце розривається від думок, що людина, справді, не піде більше в храм, пропаде, загине духовно. Але так чи винні ці «бабки», як уявляють автори подібних оповідань?
Всі злі люди зібралися в православних храмах?
Заперечувати можливість того, що в церкві людині можуть нахамити, нагрубити і образити його – було б нерозумно і навіть брехливо. Насправді, такі випадки, напевно, є. Адже церква – це всього лише частина суспільства. А в суспільстві вистачає всяких людей, в тому числі і не дуже розумних, безтактних і невихованих.
Наприклад, прийшла в храм посеред літургії молода людина, хотіла свічку поставити на успіх своєї справи. А парафіяни в цей час стоять і слухають Євангелію, благоговійно схиливши голови. Тим, хто опинився поруч з ним, тихенько б його зупинити і прошепотіти, що потрібно 5 хвилин почекати, поки не можна ходити і заважати віруючим.
Замість цього його грубо хапають, тягнуть до дверей і вичитують за те, про що він і гадки не має. Щось складно навіть уявити, щоб таке було. Але якщо було, то, звичайно, більш всіх згрішила та людина, яка відволіклася від Євангелія, знаючи, що воно читається. Йому-то б треба слухати, а не лаятися в цей час.
Але варто звернути увагу на те, що в храмі в цей момент було 100 чоловік, а нагрубив-то тільки один! Тобто, говорити, що інші 99 теж безтактні хами – це неправильно! І ось цей один, на контрасті з 99 добрими людьми, виділяється, як прищ на щоці. При цьому дає підставу сказати, що вся щока нечиста.
Господь говорив, що він прийшов не праведників, а грішників призвати до покаяння. Тобто ті, хто приходить в храм, швидше за все, люди грішні. Але вони намагаються змінитися, стати краще, достойніше, жити за євангельськими заповідями. А сатана намагається перешкодити цьому, підбиваючи їх на погані вчинки. І це йому вдається, з його-то можливостями і силою.
Варто ще подивитися, як би поставилися до людини, яка в порушення правил зайшов в мечеть, або в синагогу. Чи не зняли черевики, які не покрили голову – і звідти виженуть. Тактовно, або грубо, це вже як пощастить, яка людина попадеться назустріч. Тому не можна говорити, що тільки в православних храмах люди злі, спочатку потрібно зрозуміти просту істину, прекрасно викладену в казці:
Муху запитують, де знайти квіти. А вона відповідає – я на цьому лузі знаю все смітника, вигрібні ями і нечистоти. Квітів не бачила. Тоді бджолу запитують – де знайти смітник? Вона відповість, що на цьому лузі дуже багато квітів і нектару, а смітника вона не помітила.
Так і люди, які приходять до храму з метою отримати від Господа людські цінності, вигоду, якийсь бонус, налаштовані на земне. І бачать людське – зло, грубість, нетактовність. Ті, хто прийшов до церкви отримати Божественне – правду, порятунок, полегшення для душі – отримують це, а смітника не помічають. Якщо ж бруд знаходить їх, то обходять його стороною, не даючи забруднити свою душу, почуття, настрій.
Налаштуватися на спілкування з Богом
Проста розхожа фраза: «Я прийшов в храм не до людей, а до Бога», якою керуються багато парафіян, в принципі, цілком здатна спочатку допомогти освоїтися і розгледіти якісь підводні камені. Зрозуміти, які правила і звичаї існують в церкві, яка поведінка буде доречною.
Але вже через деякий час приходить розуміння, що всі ці люди, зовсім чужі й далекі для тебе, в якийсь момент стають єдиним цілим, звертаючи хором до Бога слова молитви. А хіба «Вірую» не об’єднує їх, роблячи всіх істинно братами і сестрами у Христі? І тут вже неважливо, що один злий, інший грубий, третій – дрібний злодюжка. Всіх чує Господь, всіх приймає. Але відповідати кожен буде саме за себе, саме свою душу прирече на вічне життя або на вічну муку.
Не варто засуджувати віруючих, які здаються злими. Може бути, ось цей вчинок, зроблений церковною бабусею, її єдиний гріх, скоєний за останній час за збігом обставин. Може бути, її теж хтось тільки що дуже образив? Після чого вона під впливом емоцій, зірвалася на недосвідченому вірянинові? Якщо так, то її треба пожаліти, проявити співчуття? Ці питання здаються дуже незручними і неприємними, значить шлях до Господа відкритий, значить говорить совість, любов до ближнього.
А якщо такі питання викликають потік негативу і скепсису, то потрібно терміново шукати шлях до Бога, адже злими виявляються не люди, що знаходяться в храмі, а ті, хто їх засуджує. «Злі» вже хочуть виправитися. А ті, хто їх так називає, пока тільки шукають виправдання, щоб не йти в храм.
Але і ця схема дуже умовна. Кожна людина – індивідуальність, тому робити якісь узагальнення за належністю до якоїсь соціальної групи – неможливо. Не живіть ілюзій, і не доведеться розчаровуватися.