Правду кажуть, що один випадок може зіпсувати загальне враження. А людина така, що буде шукати для себе найкраще місце, і ось бекграунд вже впливає на нього. Проблема відносин людей постійна і, здається, часом зовсім непробивна. І тут від самих людей залежить, як вони будуть з нею справлятися. Перш ніж станемо розмірковувати, прочитай цю історію, яка є дуже навіть показовою. З неї багато що стає зрозуміло, власне, як і ясна мораль.
Можна жартувати про дорослих, але як бути з дітьми? Але ж вони стають заручниками такого ставлення. Як може формуватися в такому випадку їх особистість? Виховання? І життя в цілому?
«Один чоловік прийшов до храму, щоб помолитися Богу, але забув вимкнути телефон. Під час служби йому хтось подзвонив, і священик відчитав його за це. Після служби парафіяни теж лаяли його за те, що зіпсував всім службу. Навіть дружина допікала його за те, що він був таким неуважним. Ця людина відчувала сором. Після цього випадку в храм він більше не ходив.
Однак в той же день він відправився в бар. Оскільки він все ще нервував і переживав, то розлив свій напій. Офіціант, який обслуговував його, вибачився і подав йому серветку. Прибиральниця витерла підлогу. Керуючий бару подарував йому інший напій за рахунок закладу і при цьому сказав, мовляв, нічого страшного, помилки трапляються у кожного. Після цього випадку чоловік щовечора ходив в цей бар”.
Ось так, будучи глибоко воцервкленними, віруючими людьми, можна відвернути іншого від відвідування церкви. Цю ситуацію можна змінити лише своїм ставленням. В тому числі, коли люди, свідомо чи ні, роблять помилки. Що було далі з цією людиною? Хто знає. Може, він зробив ще одну спробу піти в храм і навчили його цього в його улюбленому барі?
Ми дивуємося, коли наші діти виростають, м’яко скажемо, не найкращими. Нам здається, що якщо ми будемо їх засуджувати за кожну помилку, вони стануть краще. Подумай, може, якраз в цей момент хтось із вуличних босяків хвалить його за те, що він заліз в чужу кишеню, нахамив комусь, зробив щось аморальне.
Людині важко прийняти критику і сором. Особливо коли вона не розуміє, в чому саме полягає її помилка. На її думку вона не зробила нічого поганого, але все навколо ополчилися на нього. У тому числі і батьки, які, здавалося б, повинні нести в тому числі захисну і роз’яснювальну функцію.
А потім кажуть, мовляв, потрапив у погану компанію. А куди ж йому ще йти, якщо «правильні» люди не залишають для нього шансу бути в їхньому колі? Ось таке затишне лицемірство, завжди можна показати свою зневагу. І дивне в цьому як раз те, що для неприкаяних душ світлим місцем стає саме бар, але не церква. Тут впору ще одну притчу розповісти.
«Прийшов якось чоловік в храм (інша людина), щоб помолитися, але його звідти вигнали. Чи то він не так був одягнений, чи то з якоїсь іншої причини. Хто тепер знає, завжди ж люди розумні знаходяться, краще за всіх знають, як треба до церкви правильно ходити. Так ось, сидить він біля воріт, прикро йому, плаче. Як раптом чує голос:
– Що трапилося, дитя? Чому плачеш?
Людина голову піднімає і бачить, що перед ним сам Христос. Він спочатку розгубився, адже ситуація абсолютно дурна. Але все ж сказав:
– Чи повіриш, Господи? Мене в храм не пускають!
На що Ісус посміхнувся і сказав:
– Плакати не варто, вони і мене давно туди не пускають».
Це не означає тепер, що до церкви тепер ходити не потрібно, а тільки в барі себе шукати. Тут і про смирення в тому числі, про свою душу подумати теж потрібно. Посил для всіх. Кого в храмі засуджували, нехай знову туди піде, а хто засуджував, нехай урок корисний вилучить. Всі роблять помилки. Обов’язково напиши, що думаєш з цього приводу!