Життя християнина немислиме без молитви. До молитви звертаємося ми в самих різних обставинах життя – і в скорботних, і в радісних. Саме зростання християнина в духовному житті передбачає зростання і зміцнення його саме в молитві. Що ж таке молитва? Якою вона повинна бути? Як навчитися молитися правильно?
Молитва є «приношення прохань наших до Бога», «найбільша чеснота, засіб з’єднання людини з Богом», «причащання життя», «двері до всіх духовних дарів», «вища вправу для розуму», «глава, джерело, мати всіх чеснот »; вона «їжа», «книга», «наука», «життя» всіх християн, а особливо святих пустельників.
У чому полягає необхідність молитви?
У тому, що ми відпали від Бога, втратили блаженство, вічну радість, але прагнемо знайти втрачене і тому молимося. Таким чином, молитва є «звернення занепалого і кається людини до Бога. Молитва – плач занепалої людини перед Богом. Молитва – вилив серцевих бажань, прохань, зітхань занепалої, убитої гріхом людини перед Богом».
І сама молитва в деякій мірі вже є повернення втраченого, так як наше блаженство – у втраченому богоспілкуванні; в молитві ми і знаходимо його знову, оскільки в молитві ми йдемо до спілкування з Богом. «Нам необхідна молитва, без неї людина чужа Богу, а чим більш вправляється в молитві, тим більше наближається до Бога».
Варто згадати, що в гріхопадінні людина успадковувала не тільки тілесну, а й духовну смерть, оскільки втратила причастя Духу Святому. В безпечності ми втрачаємо і відродити нас благодать хрещення. Але в молитві ми знову відроджуємось через прилучення нашої душі Духу Божу.
Відносно здійснення молитви існує два основних моменти: правильність і сталість.
Щоб досягти в молитві успіху, необхідно здійснювати її правильно, тоді вона приведе нас до шуканої мети – богоспілкування. Правильною молитві вчать ті, хто вже робив її правильно, хто і досяг богоспілкування – святі отці, і значить, необхідно знайомитися з їх творами. Але важливо звернути увагу на те, що «істинної молитви істинний Учитель – один Бог, святі вчителі – люди – дають тільки початкові поняття про молитву. Звідси правильної молитви можна навчитися тільки дослідно, в особистому молитовному зверненні до Бога. Молитві можна навчитися з чужих слів, лише Господь подає нам правильну молитву, коли ми намагаємося знайти її і постійно перебувати в ній.
Молитва надихається нашою особистю, щирою вірою в Бога, довірою Його Промислу й турботі про нас. «Віра – основа молитви. Хто увірує в Бога, як повинно вірити, той неодмінно звернеться до Бога молитвою і не відступить від молитви, доки не отримає обітниць Божих, доки не засвоїться Богу, не з’єднається з Богом».
Молитва окриляється вірою, щоб піднестися до самого престолу Божого, і віра – душа молитви. Віра змушує розум і серце прагнути до Бога безперестанно, саме віра вводить в душу переконання, що ми знаходимося під постійним поглядом Бога, а це переконання вчить невпинно ходити перед Богом з благоговінням, перебуваючи в Його священному страху (тобто страху згрішити навіть в думки, через що позбутися богообщения).
В молитві ми підпорядковуємо себе волі Божій, прохаємо волю Божу і для цього відкидаємо в собі те, що противиться Божій волі. І значить, в молитві важливо виявляти самовідданість.
Духовного успіху тобі треба шукати в відсіканні своєї волі. Це справа умертвляє пристрасті і нищить, як з пекла, з плотського мудрування. У відсікає свою волю дію молитви є само собою при вправі у уважною молитві з висновком розуму в слова молитви. Якщо попередньо очиститься людина відсіканням волі, то істинного молитовного дії в ньому ніколи не відкриється. Коли ж відкриється молитовне дію, тоді зробиться ясним, що воно – не що інше, як повне відкидання своєї волі заради волі Божої».
Звичайно, молитва зводить до духовної досконалості і долучає до благодатну силу Божу, але це не повинно розглядатися як особлива мета, а подається лише як наслідок єднання з Богом. Інакше в душі зачаїться користь, спроба задовольнити бажання свого окремого «я», окремого саме від Бога.
Ми повинні бути безкорисливі навіть щодо здобуття благодаті Духа Святого. «Багато, отримавши благодать, прийшли в нехтування, зарозумілість і самовпевненість; дана їм благодать послужила, через їх нерозуміння, тільки до більший осуд приймемо їх ». Не слід навмисно очікувати пришестя благодаті, оскільки в цьому полягає думка, нібито ми вже гідні благодаті. «Боже приходить саме по собі – в той час, коли ми не очікуємо його і не сподіваємося отримати його. Але щоб було до нас благовоління Боже, потрібно предочіщеніе себе покаянням. У покаянні поєднуються всі заповіді Божі. Покаянням вводиться християнин спершу в страх Божий, потім в Божественну любов».
Отже, саме покаяння – ось той дух, який повинен наповнювати нашу молитву. «Справжня молитва є голос правдивого покаяння. Коли молитва не одухотворена покаянням, тоді вона не виконує свого призначення, тоді нема уподобання про неї Бог».
Що ж стосується самого способу правильного здійснення молитви, то воно тому, щоб укладати розум в слова молитви, щоб в словах молитви було зосереджено всю увагу душі. «Душа молитви – увага. Як тіло без душі мертве, так і молитва без уваги – мертва. Без уваги сказана молитва звертається в марнослів’я, і молиться так сопрічісляется до приймаєсвятині ім’я Боже всує». При уваги розуму душа переймається молитвою, молитва стає невід’ємною власністю молящого. При цьому повинні відхилятися всі помисли, мрії, роздуми, особливо ж виникають образи.
В серці не повинно бути ніяких захоплень, ніякого розпалені і емоційного збудження, воно повинно виповнитися в молитві тиші, миру, спокою в Бога. І до всього цього зводить душу саме увагу розуму словами молитви. «Уважна молитва, чужа неуважності і мрійливості, є бачення невидимого Бога, що тягне до себе зір розуму і бажання серця.
І коли молитві долучиться наше особисте життя, тоді вона, молитва, стає дзеркалом нашого духовного успіху. Станом своєї молитви ми зможемо судити про силу нашої любові до Бога, про глибину нашого покаяння і про те, наскільки ми знаходимося в полоні у земних пристрастей. Адже наскільки людина бажає вічного спасіння, настільки вона і приділяє уваги молитві Богу, а хто з головою занурений в земне, тому молитися весь час ніколи.
Навчившись молитися правильно, ми повинні молитися постійно, «молитва завжди потрібна і корисна для людини: вона містить його в спілкуванні з Богом і під покровом Бога» [26]. Про необхідність молитви саме безперестанної вчать фактично всі святі отці. А деякі радять здійснювати молитву так само часто, як дихаємо. Оскільки ми занадто легко схиляємося до всякого зла, відкриті спокусам навколишнього світу і впливу занепалих ангелів, нам необхідні постійне спілкування з Богом, Його покрив і допомогу, і тому молитва наша повинна бути постійною.
Для того щоб звикнути до молитви якомога більше частої, існують молитовні правила. «Душа, що починає шлях Божий, занурена в глибоке незнання всього Божественного і духовного, хоча б вона була і багата мудрістю цього світу. Унаслідок цього невідання вона не знає, як і скільки має їй молитися.
Для допомоги дитинства душі свята Церква встановила молитовні правила. Молитовне правило є збори кількох молитов, складених богонатхненними святими отцями, пристосоване до відомого обставині і часу. Мета правила – доставити душі відсутню їй кількість молитовних думок і почуттів, до того ж думок і почуттів правильних, святих, точно – богоугодних.
Початківцям угодник Божий радить більше читати акафісти і канони. На початок можуть входити і поклони з молитвою Ісусовою, а також з’єднується з молитвою читання Нового Завіту; у ченців ж щоденне молитовне правило більш повно і триваліше, ніж у мирян. Необхідно, щоб обране правило було по нашим душевним і тілесним силам, тоді лише воно буде духовно зігрівати нас.
Особливу увагу варто приділити короткій молитві, зокрема Ісусовій молитві, яка вимовляється так:” Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного “», а «також молитву митаря і інші найкоротші молитви».
Останні, хоча мають духовно багатий вміст, але наявним в них різноманітністю думок відволікають розум від зосередженості в собі, дають розуму деякий розвага. Коротка ж молитва збирає розум, не дає його увазі розсіюватися; одна думка короткої молитви обіймає собою розум, так що вся душа вбирається в цю молитву.
Для заняття розумною, а потім сердечною молитвою необхідна вже духовна зрілість. Молитва називається «умною, коли вимовляється розумом з глибокою увагою, при співчутті серця».
Якщо ж буде воля Божа, то «благодать Божа являє відчутно свою присутність і дію, поєднуючи розум з серцем, доставляючи можливість молитися непарітельно або, що те ж, без розваги, з серцевим плачем і теплотою; при цьому гріховні помисли втрачають насильницьку владу над розумом».
Коли ж, по невимовному милосердю Божому, розум почне з’єднуватися в молитві з серцем і душею, тоді душа спершу мало-помалу, а потім і вся почне прагнути разом з розумом в молитву.
Нарешті кинеться в молитву і саме тлінне наше тіло, створене з пожадливістю Бога, а від падіння заразитися пожадливістю скотоподібної.
Тоді почуття тілесні залишаються в бездіяльності: очі дивляться і не бачать: вуха чують і разом не чують. Тоді вся людина буває охоплена молитвою: самі руки його, ноги і пальці несказанно, але цілком виразно і відчутно беруть участь в молитві і бувають виконані незрозумілою словами сили».