“Моліться один за одного”, – наполягає апостол Яків. І, здавалося б, це цілком логічно, але багато людей готові посперечатися з цим закликом. Одна мусульманка вчора, наприклад, здивовано запитала: “Навіщо ж просити когось помолитися, якщо можна напряму звернутися до Бога?” І справді, навіщо?
Хіба ми не називаємо Господа своїм Отцем? Хіба потрібні якісь посередники між нами, Його дітьми, та Небесним Батьком? Чи не применшує ця практика молитви один за одного наших особистих стосунків із Ним? Навіть мусульмани, які заперечують неймовірне християнське відкриття про близькість Бога до людей (“Ви в Мені, і Я у вас”), і ті дивуються нашій молитві один за одного – мовляв, кожен має свій голос, то навіщо просити когось зробити те, що можеш сам?
Старець Паїсій Святогорець про силу спільної молитви
Старець Паїсій Святогорець, який у молодості пережив жахи війни, пояснював християнське ставлення до молитви один за одного на прикладі з поля бою. Майбутній святий на фронті відповідав за радіозв’язок:
“Ми вмикали проміжну радіостанцію для тих, хто знаходився далеко від центру і не мав достатньої потужності; ми приймали їхні повідомлення та передавали їх далі”, – згадував старець Паїсій.
Ось у чому річ! Коли ми намагаємося молитися, ми стикаємося з духовною реальністю, яка далека від магічного ставлення до Бога. Якщо ти думаєш, що існує якась “сильна” молитва-заклинання, прочитавши яку можна на 100% вирішити свою проблему, ти поки що дуже недосвідчений і наївний. Люди купують журнали на кшталт “Домашня магія”, підписуються на канали з “потужними ритуалами”, але замість Божої допомоги потрапляють у слизькі лапи демонів.
Відносини з Богом – це не обряд, а любов
З Богом потрібно будувати стосунки. Він очікує від нас щирого серця і взаємної любові у відповідь на Його любов. Він не приймає “шлюбів за розрахунком” і “громадянських” шлюбів теж не визнає.
“Хто має Мої заповіді і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, той буде улюблений Отцем Моїм; і Я полюблю його і з’явлюся йому Сам”, – говорить Христос. І ще каже: “Якщо чогось попросите в Отця в ім’я Моє, то зроблю, щоб прославився Отець у Сині”.
Тут немає жодного слова про ефективні обряди, таємні заклинання чи “потужні” молитви. Тут йдеться про любов, життя в Бозі та щирі прохання.
Той, хто читає молитву-заклинання, не просить. Поки поруч хихикають демони, він уважно виконує всі умови “ритуалу” (дату, час, тип свічок, склад крові в блюдці, набір трав і чітке промовляння слів). А той, хто молиться по-справжньому, щиро звертається до Бога. Він благає, плаче, покладає свій біль до ніг Христа й довірливо дивиться на Нього крізь сльози: “Я знаю, Ти можеш допомогти”.
Молитва один за одного – це любов
Справжній християнин не вважає себе всесильним, не думає, що він настільки праведний, що заслуговує на будь-яку допомогу. Він також просить друзів помолитися за нього, щоб вони піднесли його прохання перед Богом, додавши до них свою любов і палкість сердець.
І коли ти когось любиш, ти молишся за нього без жодних нагадувань. Ти не кажеш собі: “Він сам може звернутися до Бога, нема чого мені втручатися”. Ні, ти втручаєшся. Ти береш на себе біль близької людини і звертаєшся до Бога, не відділяючи її страждання від своїх. Їй боляче – і тобі боляче, і ти не можеш не впасти на коліна перед Творцем і не піднести молитви за неї.
Ти вмикаєш передавальну рацію, посилюєш сигнал із далекої землянки. І до Бога несуться з землі гарячі молитви учнів, об’єднаних любов’ю. А у відповідь на цю любов Господь виливає Свою благодать.
Християнство – це не про “я”, а про “ми”
Тому що християнство – це не про особисте спасіння, а про спільне. Лише разом ми можемо спастися, лише разом – не поодинці. Усе Тіло Христове, яке ми називаємо Церквою.
Це і є наш досвід єдності. І поки хтось здивовано хитає головою, не розуміючи, навіщо християни моляться один за одного, ми продовжуємо цей духовний бій.