Сьогодні з Євангелія ми вчимося тому, як потрібно молитися, щоб Господь почув нас і дарував нам просиме. Згадаймо історію про сліпого, який сидів при дорозі біля міста Єрихона, просячи милостиню. У ті часи люди з обмеженими можливостями не мали ні пенсій, ні допомоги, ні спеціальних організацій, які могли б їм допомогти. Єдиною надією для них залишалася милостиня. Якщо в людини не було родини, яка могла б її підтримати, їй залишалося лише сидіти при дорозі та просити подаяння.
Одного разу цей сліпий почув, що дорогою йде великий натовп. Це було незвично — зазвичай люди пересувалися невеликими групами, спілкуючись між собою. Він запитав у перехожих, що відбувається. Йому відповіли, що повз проходить Ісус Назарянин. У ті часи слово «назарянин» означало людину, яка присвятила себе Богу: не пила вина, не стригла волосся, вела праведний спосіб життя. Але сліпий сприйняв цю звістку інакше. Він не просто почув ім’я Ісуса — він одразу зрозумів, Хто перед ним. І тоді він голосно закричав: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!»
Важливо зрозуміти, чому він назвав Ісуса саме так. «Син Давидів» — це одне з давніх найменувань Месії, того, кого чекали євреї згідно з пророцтвами. Багато хто вважав Ісуса просто вчителем, праведною людиною, але цей сліпий побачив у Ньому Спасителя. І його крик був не просто благанням про допомогу — це було сповідання віри.
Люди навколо намагалися змусити його замовкнути. Вони вважали, що він говорить щось недоречне, адже в їхніх очах Ісус був лише людиною. Але сліпий не зупинявся і кричав ще голосніше. Ісус почув його і наказав привести його до Себе. Коли той підійшов, Господь запитав: «Чого ти хочеш від Мене?» Сліпий відповів: «Господи, щоб я прозрів!» І тоді Ісус сказав: «Прозри, віра твоя спасла тебе». У цю ж мить сліпий отримав зір.
У чому ж полягала його віра? По-перше, він не злякався думки натовпу. Ці люди давали йому милостиню, він залежав від них, але не побоявся йти проти їхніх переконань. Він сповідав свою віру в Ісуса як у Месію, незважаючи ні на що. По-друге, він був наполегливим у своїй молитві. Його намагалися змусити замовкнути, але він продовжував кликати Господа, доки не був почутий. Саме ця віра і спасла його.
Ця історія дає нам важливий урок. Можливо, ми не перебуваємо у фізичній сліпоті, але духовно сліпі дуже часто. Ми не завжди розрізняємо, що є добром, а що — злом. У цьому світі так багато суперечливих думок, що люди інколи губляться і не розуміють, де істина. Тому нам потрібно, як і тому сліпому, просити Господа відкрити нам очі, щоб побачити світло істини. Адже дуже часто ми не помічаємо того, що веде нас до Христа.
Сліпий, отримавши зір, не побіг насолоджуватися новою можливістю бачити, не пішов розважатися. Він пішов за Христом. Це ще одне важливе нагадування для нас. Коли Господь допомагає нам, коли відкриває істину, ми маємо йти за Ним, а не звертати убік.
Головна молитва, якій нас навчає Церква, — це «Господи, помилуй». Вона коротка, але містить усе: звернення до Бога і прохання про милість. Під час богослужіння, коли хор співає «Господи, помилуй», нам не слід просто слухати, відволікаючись на свої думки. У цей момент важливо розумом і серцем звертатися до Бога, щиро просячи Його милості. Адже молитва — це не просто слова, а праця. Праця уважного серця, зверненого до Господа.
Апостол Павло говорив: «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, з яких я перший». Нам потрібно пам’ятати, що Господь прийшов спасти кожного з нас. Він не відступиться, Він буде боротися за нашу душу. Але ми також повинні робити кроки Йому назустріч, не відволікатися на суєту світу, а пам’ятати про головне — про вічне життя, яке є даром Божим для всіх, хто щиро Його просить.
Тож будемо частіше звертатися до Господа з молитвою: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». І нехай ця молитва буде не просто словами, а живим криком душі, який Господь обов’язково почує і на який відповість.