Страшно глянути на далеко стоячих учнів, огидно дивитися на стоячих поруч з Розп’яттям киваючих фарисеїв зі словами «Уа, Він інших спасав, Себе ж не може спасти … зійди з хреста і ми повіримо».
За гріхи і для зцілення, всіх разом узятих, пронизаний все це бачив. На що звертав увагу Страждалець? Про що думав і говорив? Що займало Спасителя в годину Творіння нового світу і нової землі? Адже історія світу почалася з початку на Голгофі.
Звертаючись до спадщини наших святих новомучеників, ми зустрічаємо глибоке проникнення в Таємницю Страждання і Спокути. «Дивіться на цей хрест! Ось перед нами Наш Відкупитель на хресті, на самій вершині Свого подвигу … У всіх і всяких обставин християнин у Хреста Господнього знайде і підкріплення, і напоумлення», – говорив у розп’яття свщмч. Іоанн.
«Поминай Господа Ісуса Христа» (2 Тим. 2: 8), – наставляв апостол Павло кожному, хто вірує. На хресті висить вся наша радість і наше зцілення. Розіп’ята Любов насамперед показала Себе. Свою суть: «Прости їм Отче, бо не відають що творять». Богочоловік був в повній свідомості і увазі до подій. Христос думав і молився про вбивць. Він чув розсудливого розбійника і обіцяв блаженство: «Нині будеш зі Мною в раю». Законодавець в годину спокутування підтвердив п’яту заповідь і вручив мати учня і людство Богородиці.
Апостол Павло казав, що хрест Христовий не повинен бути безплідний в мені. Тобто страждання Христа на Хресті повинні мені принести плід. Як цей плід стежити?
Хрест – нагадування нам про Боже милосердя. «Церква закликає заглибитися в цю найбільшу жертву, яку Спаситель приніс за наші гріхи … Господь на Хресті приніс не просто жертву, а жертву Свого милосердя. Він був насамперед милостивий і вчив нас саме цієї, Своєю жертвою милості, милує любові. Не випадкові були ці хресні страждання, в яких Господь думав про нас грішних, так як нас Він любив, нами Він хворів, про нас Він тужив. Бо Христос, розп’ятий за наше спасіння, повчає нас, що не жертви Він хоче, а милості».
Згідно із законом – ми зрадливі захоплені. До нас не повинен був приходити милосердний самарянин – Христос. Гріх – мерзенний для Бога. Він йому чужий. Бог не зобов’язаний нас був рятувати, але любов і милість перемогли справедливість. Бог на хрест зійшов.
На Таємній вечері Господь сказав, що «Кров Його за багатьох проливається». Він знав, що Жертви Його досить для всіх (Ін. 12:32), але не всі Її приймуть. На хресті Христос думав про тих, хто буде йти за Ним, взявши свій хрест. Сщісп. Лука Кримський в цей день, у плащаниці розмірковував: «На хресті засвітило сонце правди, сонце любові, осяяли весь світ світлом своїм, світлом Божественного співчуття. І від цього сонця запалилися мільйони, мільйони сердець тих людей, які всією душею полюбили Господа Ісуса, в серцях яких вогненними літерами були написані слова Його: “Якщо хто хоче йти за Мною йти, хай зречеться самого себе і візьме хрест свій і за Мною». Господь перший взяв хрест, найстрашніший хрест, і слідом за Ним взяли на плечі свої хрести менші, але часто теж страшні хрести, незліченні мученики Христові. Слідом за ними взяли хрести свої величезні натовпи народу, які, тихо опустивши голови, пішли з ними в далеку дорогу. У дальній і тернистий шлях, вказаний Христом, – шлях до Престолу Божого… Що ж, невже ми не приєднаємося до цієї нескінченно йдучого натовпу, до цього святого ходу по шляху скорбот, по шляху страждань? Невже ми не візьмемо на себе хрести свої і не підемо за Христом? Зовсім ні! Так здригнеться серце наше від видовища лежачого перед нами бездиханного тіла Христового».
За кілька днів до Хреста, Ісус сказав до своїх учнів і народу: «Коли буду піднесений від землі вся притягну до себе». Страшно усвідомити, що Христос серед цих «усіх» і мене приваблює і про мене думав Він на хресті. Страшно. Адже в такі моменти думають про найголовніше. І це головне – я недостойний.
Його крик з хреста: «Боже мій, Боже мій Вскую мя єси залишив» (Мф. 27:46) – це зібрана з усього світу безодня гріха і відчаю, яка була поза Богом і нарешті з цієї безодні звучить молитва до Отця. І Батько почув, як завжди чув Сина. Сщмч. Іоанн вникаючи в страсті Христові каже: «Що було в останню ніч, що вистраждане в останній день, то воістину спричиняє здивування і жах. Не було кари, караючої людський гріх і порок, якої б Він, Безгрішний і Святий, не поніс на Собі … на чисту і безгрішне душу Його впали всім своїм страшним тягарем все гріхи всіх людей, точно Сам Він у них був винен … Він повинен був відчути силу закону, що гріх віддаляє від Бога. І Він, дійсно, відчув це невимовне … Це була вже сама сутність мук. Тоді-то на хресті … серед страшних, вже передсмертних борінь зі стражданнями тіла і духу, наш Спаситель і Первосвященик кликав: Боже Мій, Боже Мій! Пощо ти мене покинув (Мф. 27:46.). І Батько той крик почув … І ось, коли морок смерті застилав вже Йому налівшіеся кров’ю очі, коли холод могили охоплював Його понівечене тіло, – тоді з хреста почулося найбільше слово, коли-небудь сказане на землі, – слово, що дало нове життя миру і людству: «Звершилося!» Гріхи наші очищені, вина знята … Всі істини, необхідні для віри і життя, викладено в слові і справою здійснені і представлені в життя Боголюдини. Ось, Його Батько став і нашим Отцем; серед людей влаштовано царство Бога, серед землі – царство неба, і як носій царства Божого на віки вічні заснована свята Церква».
Слово «спрага», яке прозвучало з Хреста, було про спрагу порятунку кожної душі людської, перш за все Він думав про нас. Перед Його поглядом пропливали усі наші долі. Він думав саме про мене, про тебе. Як Бог Він охоплював людство і долю кожного віруючого і невіруючого, доброго і злого.
Христос зцілив природу тварі на хресті, дав їй силу послуху Богові, відкрив двері раю і зробив спасіння. Євангеліє розповідає: «Коли Ісус оцту, то промовив: Звершилось!» (Ін. 19:30) і «кликнув гучним голосом, сказав: Отче! в руки Твої віддаю Свого духа». Сщмч. Іоанн в іншому слові продовжує: «За словами церковних піснею,« Хрест – премудрості книга »; тому що в Хресті, так би мовити, образно укладено все християнство … Бо навіщо Ісус вознісся на хрест? Зійшов Він на хрест по невимовної любові Своєю до нас, щоб винести на Себе Одному ті страждання, який за законом правди належало перетерпіти кожному з нас і всім людям разом ».
Братами назвав нас Христос, за нас боровся до крові і смерті. Після хрещення ми дійсно стаємо іншими і покликані в собі зміцнювати нову людину і умертвляти стару, покликані йти на Голгофу.
Сщмч. Тадей Успенський в цей день закликав задуматися і побачити себе в натовпі народу. Де ми? Ми розпинаємося Христу, як Його Мати Марія? Ми розуміємо, як сотник, що ця Людина Син Божий? Або, як натовп стоїмо і дивимося на розп’яття: «Звернемося до себе самим все, тут майбутні зображенню Христа Розп’ятого … чи все ми можемо сказати, що далекі від настрою того народу, який при Хресті тільки «стояв і дивився», який бездушно влаштовував видовище з Праведника, що висить на Хресті? Пронизує чи до болю нас це велике видовище і викликає сльози розчулення і глибокого каяття в неправдах наших, якими завдано виразки Божественному Страждальцю?».
Треба пам’ятати і пронизати своє серце євангельськими словами: «Не кожен, хто каже до Мене:«Господи, Господи!», увійде в Царство Небесне, але виконуючий волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7: 21)». Хрестом Христос показав любов і біля Хреста «розбив» наше серце. Важко і неможливо говорити перед Розп’яттям, але нам необхідно засвоїти одне: ми покликані взяти терпляче хрест свого життя і йти за Ним, за нашим улюбленим Господом.