Ісусова молитва – це скарбниця, спасіння, захист. У цих 7 словах міститься найголовніше: визнання, сповідь, прохання. У ній ми звертаємося до Господа як до людини по імені, і як до Бога через іменування Його.
Звідки вона виникла?
У кожному з Синоптичних Євангелій міститься прообраз Ісусової молитви. Вперше ми чуємо її від митаря: «Боже! Будь милостивий до мене, грішного!». Потім хананеянка молиться Господу: «Помилуй мене, Господи, Сину Давидів». Згідно з Марком, сліпий Вартимей, звертаючись до Христа, молився так: «Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене». Потім вона повторюється і у Луки. Ця молитва допомагає вистояти в спокусах, бути зібраним під час посту. Глибоке покаяння і вдячність Богу стануть його вічними “супутниками” протягом усього життя.
Ці молитвослов’я мали сакральний статус, як і імена апостолів і учнів Божих. У кожному з них містилося ім’я Ісуса. Михайло – «хто як Господь», Йосія – «Господь зміцнює», Захарія – «Той, хто пам’ятає Господа», Іоанн – «Господь милує», Йосиф – «Господь додасть» і т.д.
Але зовсім особливий статус мав тетраграматон יהוה (дав.-євр. – «Я є Сущий») – ім’я Боже, відкрите пророку Мойсею при явищі Неопалимої Купини (див. Вих. 3:14). Вимовляти його міг тільки первосвященик раз на рік у Святая Святих, а з часом його початкове вимовляння і зовсім забулося. Коли Господь Ісус Христос говорив юдеям: «Істинно, істинно кажу вам: раніше, ніж був Авраам, Я є» (Ін. 8:58), Він фактично застосовував священне чотирибуквене ім’я до Себе. І тим прямо заявляв, що Він, Ісус – Той Самий, хто являвся Мойсею. У проповіді Христовій ця думка була очевидною і наріжною (див. Ін. 8:12, 10:9, 10:30, 14:6, 14:10). А тому всякий, хто молитовно звертався до імені Ісуса Христа, тим самим визнавав Його Божественну гідність і просив Його допомоги, що фактично і є Ісусовою молитвою.
Багаторазове повторення імені Ісуса увійшло в практику тільки в 4 столітті. Преподобний Макарій Єгипетський розпочав таку практику.
Найраніше згадування про Ісусову молитву відноситься до преподобного Аммонія (перша половина IV ст.). Одному монахові він радив: «завжди май у серці своєму слово митаря — і можеш спастися». А щоб монаха прийняли до обителі, він обов’язково мав знати напам’ять пристойні фрагменти з Псалтиря, Євангелія, а в деяких випадках і цілком.
Наприклад, святий Іоанн Касіан (IV-V ст.) для постійного пам’ятання про Бога вчив молитися коротким уривком із Псалтиря: «поспіши, Боже, визволити мене, поспішай, Господи, на допомогу мені» (Пс. 69:2). А молитва митаря, запропонована для щоденного читання святим Аммонієм, вже тоді мала різні форми. Слово «Боже» могло замінюватися на ім’я Ісуса Христа, а друга частина молитви митаря скорочуватися до «помилуй мене».
Так учив молитися преподобний Макарій Великий: «…прив’язуй його (розум) до Господа нашого Ісуса Христа; Він є щогла, Він приборкує хвилі бурхливого океану, які прагнуть потопити праведних. Хіба важко з кожним видихом вимовити: “Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Благословен Ти, Господь наш Ісус Христос: допоможи мені”?»
Святий Макарій закликав монахів постійно призивати ім’я Боже. Не перестаючи. Але не віддаватися роздумам про Євангельські події або про Бога, не візуалізувати їх, а просто тримати всю свою увагу на самому Імені Христовому, яке, за словами старця, є «найсолодша їжа».
Вже тоді відзначалися особливі благодатні дари, пов’язані з читанням Ісусової молитви: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене!» Вона являє собою один із найкращих прикладів того, як правильно і акуратно треба просити Господа.
Варто зазначити, що для раннього періоду в історії Церкви Ісусова молитва була не тільки частиною аскетичної практики, але і сповіданням віри. Можна сказати, Символом Віри. Адже, як було сказано, у ній виражалася віра в богочоловічність Христа і Трійцю, що заперечувалося, наприклад, несторіанами, аріанами, докетистами та ін. Хоча Ісусова молитва на кілька століть міцно закріпилася в монастирській аскетичній практиці, у богословських працях після IV ст. і аж до XIII вона майже не згадувалася і не осмислювалася. І з часом практика читання Ісусової молитви почала забуватися. Наприклад, на Афоні до XIII ст. вона вже була залишена.
Коли знову повернулася Ісусова молитва? До 8-9 століття вона знову почала відроджуватися. Преподобний Григорій Синаїт розпочав її відродження. Він навіть переконав усіх монастирських, що для всіх вона необхідна, як повітря. «Ніколи не докоряйте, будьте завжди покірні, прості, жалійте того, хто грішить. Хто тобі зробить зло, тому…». Це торкнеться того, що навіть вода перестане бути доступною для всіх.
Живучи деякий час на Афоні, преподобний Григорій набув учнів і навчив їх безперервному призиванню імені Божого. Серед його учнів виділялися два великих богослови: святитель Калліст I, патріарх Константинопольський, і святитель Григорій Палама. Ісихазм – практика безперервного творення в розумі Ісусової молитви, відлюдництва та мовчання.
У паламізмі, вченні, названому на ім’я святителя Григорія, долучення людини до Божественної природи, тобто теозис, досягається через ісихазм і, зокрема, через Ісусову молитву.
На відміну від преподобного Григорія Синаїта і святителя Калліста, святий Григорій Палама не тільки писав про практику ісихазму для православних монастирських, але й успішно виступав на його захист проти латинян.
Завдяки працям преподобного Григорія, святителів Калліста і Григорія та інших подвижників, Ісусова молитва назавжди повернулася в монастирське життя і стала її невід’ємною складовою. У наступні століття форма читання Ісусової молитви та пов’язані з нею практики змінювалися, як це було і в давнину, але її головний догматичний і аскетичний зміст був затверджений у XIV ст.