Був період у житті Старця Паїсія Святогірця, коли він жив пустельником у невеликій споруді на Горі Афон, поблизу Храму, збудованого на честь Чесного Хреста Божого.
Тоді до Паїсія приходило безліч людей – їм була потрібна допомога Старця, а також його мудрі духовні поради. Людям преподобний здавався ченцем-аскетом, поруч із яким на душі запанували мир, спокій і Божественна благодать. Навіть його коротка, щира фраза: Слава Тобі, Господи! була здатна наповнити оточуючих тим самим духовним поривом, яким був наповнений сам Паїсій Святогорець. Поруч із Преподобним легко було перенестися в атмосферу праведності та славослів’я, у сферу безперервного спілкування з Господом.
Люди, які разом зі Старцем входили до Храму, поринали в область молитов. Одного разу, коли юнак у Храмі прикладався до ікони Богоматері, Паїсій запитав його:
– Як ти вважаєш, якби в цей момент до нас зійшла Богородиця, намагалися б ми з тобою підібрати вірний голос, щоб заспівати для неї тропар: «Багато вмісту напастей»? Ні, аж ніяк. Ми припали б до Її ніг і від щирого серця, ігноруючи ноти і власний голос, почали б, подібно дітям, просити Богородицю плутано: «Багато багатьма… тримаємо напастями! До Тебе прибігаю! Порятунок шукай!..»
Подібна щира молитва Паїсія привела молодика в розчулення.
Був ще один випадок – якось до Старця зайшов якийсь чиновник, щиро ображений на начальника департаменту. Той начальник поставив хрест на довгоочікуваному підвищенні чиновника, на якого він домагався і чекав дуже довго. Преподобний уважно вислухав чоловіка, а потім, ласкаво прийнявши його за плечі, подався разом з ним до Храму. Там він звернув увагу чиновника на Розп’яття, а після цього, голосом повним співчуття та любові, поставив йому запитання:
– Поглянь: перед тобою Спаситель. Він знайшов у собі сили пробачити своїх кривдників. Невже тобі зовсім не під силу дарувати прощення людині, про яку ти говорив?
У цей момент серце чоловіка, що було холодним і твердим, мов камінь, стало раптом гарячим, як полум’я, і м’яким, наче віск. Очі його сповнилися сльозами, і він сказав:
– Отче, я його прощаю!
Історія про чиновника є повчальною та втішною. Однак дарувати прощення далеко не завжди буває просто, адже нерідко прощення буває вигідним, і, перш за все, скривдженому – такої думки дотримуються багато священнослужителів.
Справа в тому, що скривджена людина постійно думає про свою образу – неприємні спогади засмучують її, приносять прикрість і біль. У такі моменти часто проливаються сльози, але на душі так чи інакше все одно залишається неприємний осад. Саме такий осад, зрештою, й отруює нам життя. У такій ситуації є лише два варіанти розвитку подій: або продовжити страждати, катуючи свою душу день за днем, або подолати образу, що позбавляє внутрішнього спокою та миру на душі.
Адже з образою жити непросто, але ще складніше позбутися жовчі, яка від неї накопичується. Потрібно буде докласти зусиль – просіть Господа допомогти Вам пробачити, але просіть щиро і від щирого серця. Це допоможе Вам відчути полегшення, зробити перші кроки на вірному, праведному шляху. Звичайно, відразу ж полегшення не прийде, але Вам ставатиме легше і краще з кожним днем.
Але, на жаль, не всі з нас можуть допомогти собі – існують люди, для яких їхні образи стали справжньою пристрастю. Однак і вони мають вихід. Згадаймо мудрі слова євангелії: «Моліться за тих, хто вас ображає». Тому, якщо Вам завдали образу, не прагнете помститися, але від щирого серця помоліться за свого кривдника – тільки таким чином Ви зможете домогтися вищої справедливості.
Наші образи є нічим іншим, як каталізатором, який розкриває справжню причину нашої духовної хвороби, про симптоми якої – незначні, приховані – ми могли навіть не здогадуватися. Наші кривдники дозволяють нам розглянути наші духовні хвороби, провокуючи і зачіпаючи нас.
Все це нелегко усвідомити та прийняти. Ми, за своєю природою, слабкі, і почуття наші обмежені – не завжди у нас виходить бути далекоглядними, бачити наперед. Світ наш також обмежений, тому не завжди ми можемо зрозуміти, що Господь подає нам. Тому ми і потребуємо віри – тільки вона й дозволить нам стати більш чутливими та сприйнятливими до Божих знаків.
«Дарувати комусь прощення дуже непросто. Багатьом людям простіше голодувати цілий день, ніж пробачити кривдника, що з ними вчинив несправедливо, наплював на їхню щирість і за спиною обговорювали і засуджували їх.
У такій ситуації допоможуть лише молитви. Адже якщо ми не навчимося прощення, все інше буде безглуздо – і наші завзяті, добрі старання, і діяння добрі. У Євангелії від Марка сказано, що, якщо ми хочемо прийти до Господа, необхідно спочатку примиритися з тими, з ким ми в сварці, і тільки після цього продовжувати свій шлях. Адже якщо серця наші будуть наповнені злістю, осудом, ненавистю та заздрістю, як зможемо ми впустити в них Господа?».