Чи дійсно така молитва, присвячена Миколі Угоднику Чудотворцю, яку треба читати 40 днів поспіль? І чи справді вона змінює долю?
Усі наші духовні дії, усі молитви змінюють наше життя, а не долю. Поняття долі у православ’ї немає. Точніше, воно не схоже на світське розуміння цього слова.
Як у нас розуміють долю? Кажуть, мовляв, у когось щось “на роду” написано.
Наприклад, ось цій людині написано на роду сидіти в’язниці. Дитина лежить ще в ліжечку, а їй Бог уже нібито написав, що той має сидіти у в’язниці.
А ось та дитина повинна бути багата, а та – бідна.
Цей має все життя хворіти і мучитися, а той – бути здоровим та веселитися.
Але хіба Бог такий, яким нам Його показує людська уява? Хіба Бог може засудити дитину невинну, яка ще нічого не вчинила, на в’язницю, яка не має ще жодного злочину?
Ні, Бог не такий. І тому долі жодної немає.
Є наше земне життя, яким ми живемо, воно – єдине наше життя.
І ми самі разом із Богом чи без нього, чи проти нього робимо своє життя. Бог нам усіляко намагається допомогти, відвести нас від в’язниці, відвезти нас від страждань, хвороб, коли це нам потрібно, коли ми повинні отримувати радість від буття.
Але ми часто Бога не чуємо, не слухаємо, від Бога тікаємо. Бог часто хоче нам завжди допомогти по любові Своїй, щоб ми були щасливішими і радіснішими.
І Він каже нам:
що ми маємо робити;
які читати молитви;
коли ходити до храму;
коли сповідатися;
коли причащатися;
які наші обов’язки;
що ми маємо робити;
що ми не повинні робити.
Дуже багаті скарби духовного життя у православній церкві. Все це розказано: що маємо, що не маємо ми робити, і як ми маємо жити.
Але ми Бога не слухаємось, не слухаємо мати-Церкву. А Церква нам каже, що ти, православний християнин має щонеділі бути на літургії від початку до кінця служби, маєш бути в суботу ввечері щоразу на вечірній службі від початку до кінця; ти маєш сповідатися, причащатися не рідше ніж раз на три тижні, якщо ти православний християнин; ти маєш читати ранкові та вечірні молитви щодня у повному обсязі, боротися з гріхом та очищати душу від гріха на сповіді у храмі.
Не просто так десь у Бога просити прощення, а у храмі. Тут є обряди, через які Бог через священика прощає гріхи.
Неможливо самому пробачити гріхи, навіть просячи прощення у Бога. Тільки тут, у храмі священик владою, даної від Бога, може це зробити.
А людина, яка не слухає церкву, не слухає Бога, вона живе від вітру у своїй голові. Він каже:
“Я ходитиму в храм, коли захочу, коли вдарить блискавка в дерево або в мене, коли буде скорботно, коли буде погано. А так я житиму на своє задоволення, як я сам знаю, для себе”.
І ось тоді починає відбуватися в людському житті дуже багато неприємного, важкого, сумного.
Бог каже людині: “Не вкради”. А він краде і потрапить до в’язниці рано чи пізно, якщо не розкається. Немає нічого таємного, що не стало б очевидним.
Бог говорить людині: “Не чини перелюбу”. А жінки з чоловіками лягають у ліжко, причому з різними партнерами у різний час за першою своєю пожадливістю. А потім у них розпадаються шлюби.
І хто у цьому винен? Бог написав на роді їм таку долю, що в них будуть розлучення, що в них діти-сироти? Або вони самі, порушивши Божу заповідь, привели себе до того, що через перелюбства спустошили свої душі, стали нездатними до любові?
А любов – це подвиг самопожертви. Але вони стали здатні лише до насолод. А духовне життя, сімейне життя та любов – це напруга самого себе заради служіння ближньому. І тоді виходять усі ці неприємні події у житті: розлучення, пошук нескінченних партнерів.
Бог дав людині чоловіка чи дружину, а ми чинили перелюб, зраджували, причому змушували собі служити свого чоловіка чи дружину, а не самі йому служили, не слухалися, не виконували заповіді брата, які нам Церква розповідає про самовідданість і служіння ближньому. В результаті шлюб розпався, покинула чоловіка, або чоловік покинув дружину.
“Не хочу терпіти, не хочу упокорюватися, знайду того, хто мені підпорядковуватиметься, мене слухатиме.”
І буває, що все життя шукає. Одного/одну знайшов, не той/не та – кинув. Іншого знайшов, третього, четвертого. І так далі.
У наш час є таке страшне явище – більше половини шлюбів розпадаються, а люди живуть у блудному співмешканні, просто злягаються вдома, живучи в одній квартирі, кімнаті чи будинку.
Вони не мають ні шлюбу, ні сім’ї, немає розпису в актах громадянської реєстрації в РАГСі, немає церковного шлюбу. А вони називають блудне співжиття громадянським шлюбом.
І в результаті кожен в очікуванні неприємностей/небезпеки: як тільки якась неприємність, скорбота, він відразу кидає співмешканця або співмешканку і тікає в інший бік шукати інших співмешканців.
Ось, що відбувається у нас сьогодні. Це жахливо. Яка ж то доля? Невже Бог прирік би нас, дав таку долю людям від народження? Ні, люди самі це вибрали через блуд, через вбивство, через злодійство, через ненависть, злість, егоїзм, самолюбство. Через те, що не сповідалися та не причащалися.
У храмі людина знімає з себе гріхи, вона менше грішить, їй легше жити. Він ближче до Бога стає, він радіснішим стає, навчається любові, навчається істині. У нього з’являються сили робити добро. А якщо він живе поза храмом, у нього цих сил немає.
Все у житті руйнується. Ось це і є те життя, яке людина вибирає собі, живучи без Бога, тож ніякої долі немає. Є наше життя, яким ми живемо без Бога або проти Нього (життя без Бога і є життям проти Бога).
Життя без Бога – це життя проти Бога. А жити з Богом можна лише тут у православному храмі, виконуючи Його заповіді.
Не можна себе обманювати і лестити:
“А я з Богом, я добрий, я святий, але до храму при цьому не ходжу”.
Немає святих, котрі до храму не ходять. Немає добрих, яких у храм не ходять. Усі святі були дуже ревними молитовниками у храмі та ченцями у церкві.
Тому не можна брехати собі, що ви святий, і тому до храму не треба ходити. Потрібно всім потрібно. І для цього храми Господь нам і дав.
Що ж до питання з приводу читання протягом сорока днів молитви Миколі Угоднику:
Знову ж таки, це такий магічний підхід.
“Я вичитав якісь заклинання, бурмочу якісь молитви, і в мене настане благоденство. Я вийду заміж вигідно або на роботу влаштуюся хорошу, або вирішу проблеми зі здоров’ям.”
Але так буває у чорній магії. Магії білої не буває. Буває лише чорна. Людину вселяє Сатана прочитати, пробурмотіти якісь заклинання і всі проблеми нібито знімуться. Тільки гроші віддавай магу, чаклунові, ворожці, знахарці.
У церкві, щоб змінити своє життя, треба молитви читати все своє життя і не тільки Миколі Угоднику, а й Господу нашому Ісусу Христу, Матері Божій, усім іншим святим і святому, ім’я якого носиш. Все життя треба читати молитву, все життя треба ходити до храму на сповідь та причастя. Все життя треба боротися із гріхом, і тоді наше життя зміниться. Господь каже:
“Їжте тіло і пийте Мою кров”.
Тобто причащаєтеся Тіла та Крові Христової у православному храмі, і тоді ваше життя зміниться.
І Господь каже:
“Матимете життя і життя з надлишком”.
А мати життя на землі – це значить бути всередині радісним, світлим, мати любов, мати в житті багато цікавих, яскравих подій, які нам Господь організовує і керує ними в нашому житті, якщо ми з Богом живемо. Ось що означає жити яскравим життям. І звичайно ж, найголовніше – це мати кохання. Справжню любов до Бога, до людей ми маємо лише тоді:
коли причащаємось у храмі Тіла та Крові Христової;
коли живемо духовним життям;
коли ми виконуємо заповіді про те, що треба щонеділі ходити на службу і читати ранкові та вечірні молитви.
Якщо мі все життя проживемо в цьому духовному діянні, в духовному подвигу, то тоді і буде в нас життя, і тоді буде зміна нашої долі, і життя вічне тут і у вічності з усіма святими.