Як часто, віруючі самі того не знаючи, віддаляються від Бога
Як часто, віруючі самі того не знаючи, віддаляються від Бога

Як часто, віруючі самі того не знаючи, віддаляються від Бога

Запитувати про те «Чи вірите ви в Бога?» – не найвдаліше сьогодні, не найкоректніше, не найправильніше рішення. Адже є ті, хто вірить десь у глибині своєї душі, ні з ким не ділиться цим знанням і не бажає взагалі комусь повідомляти про те, що бог для нього – як цілий всесвіт. А є ті, хто, навпаки, не вірить у вищий розум і вважає це за правильну дію, бо жодного разу його не бачив, не відчував.

Взагалі, вірити чи ні – справа кожної людини, і засуджувати за це не можна. Адже це те саме, що змушувати робити те, чого не хочеться. Але ми поки торкнемося тих, хто дійсно колись вірив у Бога, але щось у їхньому житті сталося, що віддалило від найвищого розуму. Що це може бути?

Тактильна відсутність Бога у житті людини? Цілком! Адже ми поки що не побачимо – не повіримо, що щось є високо у небі. Та й взагалі, звідки людина узяла, що Бог, десь там нагорі? Із чого раптом пішли саме такі думки? Це риторичне питання, на яке відповідати не потрібно.

Чому ще людина втрачає віру в Бога? Можливо, їй перестає в житті везти, усі білі смуги перестають фарбуватись у цей колір, відбуваються неприємності, з якими доводиться стикатися.

Після цього людина явно перестає вірити в когось, хто готовий допомогти, але не простягає руку допомоги. А всі знаки, які невидимо показані, вже давно ніхто не помічає – адже, знову ж таки, людині важливо відчувати Бога тактильно, а не просто на словах.

Виходить, що навіть самі віруючі відштовхуються від Бога: спочатку сильно вірять, приходять до його обителі (тобто до церкви/храму/собору), а потім щось відбувається, що здатне «зруйнувати» віру. Всі люди так сильно прагнуть побачити Бога на власні очі, так і не розуміючи, що це нереально.

Побачити Бога – вже диво, якого нинішньому людству ще дуже довго треба прагнути. Є одна дуже мудра притча про те, чому навіть віруюча людина готова повністю розчаруватися у власній вірі. Ця притча про те, як шукач істини стояв у величезному натовпі, хто так само, як і він сам, намагався побачити божественних людей, у тому числі й Бога.

Тільки ось є ті вищі створіння, за ким завжди йдуть, йдуть, кому вічно наслідують, а є ті, за ким не йдуть і не йдуть. Мимо пройшла величезна процесія з буддистськими богами, натовп так аплодував, ніби все життя чекав Крішну та інших його «друзів-богів».

Мимо йшов сам пророк Мухаммед, якому поклоняються багато хто – і тут теж з’явився натовп з людей, хто прямував за ним усі ці роки. Навіть Христос був, адже багато християн вірять у нього, частіше бачать його образ на іконах та інших образах. А Бога так і не було. А хто тоді такий Бог? Він взагалі існує? Чи Ісус – і є Бог?

Бог – це щось непомітне, але дуже сильне. Він має величезну енергію, але за ним не плестиметься натовп, тому що за ним не йдуть.

У нього просто чи вірять, чи ні. Ось так віруючі або повністю заглиблюються у власну віру в Бога, або, навпаки, розуміючи, що навіть не знають, як виглядає Бог, розчаровуються і відходять від нього.

Ось так і ми віддаляємося від Бога, вважаючи, що його немає, тільки тому, що він, на нашу думку, нереальний. Але це він для нас не має плоті, невидимий, але для душі дуже навіть справжній. Виходить, усім нам дуже не вистачає віри, яку ми з кожним роком втрачаємо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

error: Content is protected !!
We use cookies in order to give you the best possible experience on our website. By continuing to use this site, you agree to our use of cookies.
Accept