Наш час — це тривога, це час величезної кількості інформації, це велика кількість проблем, які потрібно вирішувати. І щоразу треба вибирати, яка проблема важливіша, з чого почати. Виникає страх перед майбутнім. І, звичайно, коли людина вариться у всіх цих проблемах, коли страхи виникають все частіше і частіше, тоді може з’являтися стан внутрішньої тривоги, внутрішньої напруги.
Як цього позбутися? Справа в тому, що тривога в глобальному розумінні — це прояв нашої зневіри. Не буває тривоги у віруючої людини. Тому що в тривозі завжди є певна невизначеність. У тривозі завжди є всілякі ідоли, яким ми поклоняємось, а також наші фантазії, які ми малюємо в голові.
У тривозі завжди відсутній Господь. Господь – це мир. Господь – це радість. Господь – це любов. Господь – це внутрішній глибокий благодатний спокій. Господь – це почуття повноти у всьому.
У тривозі нічого цього немає. У тривозі — спустошеність, страх перед майбутнім, нерозуміння та глобальна невіра.
Як позбутися тривоги? Згадуються слова преподобного Ніла Мироточивого, який говорив, що ми губимо спасіння наше неуважністю нашої.
Справа в тому, на що ми звертаємо увагу. Якщо ми багато уваги приділяємо значущості своїх проблем, то ми потопатимемо у своїй тривозі. Але якщо звертатимемо увагу на Христа, на присутність Божу в нашому житті, тривога почне зменшуватися. І що більше буде у нас уваги до Христа, то менше буде у нас тривог.
Чим сильніша і глибша буде наша довіра Богу, наша віра в Бога, тим більше ми звільнятимемося від усього того, чого ми зазвичай боїмося.
Тому уважніше ставимося до того, про що ми думаємо, що ставимо на чільне місце. Якщо в центрі нашої душі буде Господь, ми житимемо христоцентрично. Як супутники обертаються навколо планет за своєю траєкторією, так і ми будемо обертатися навколо Христа, поряд із Христом, заради Христа. І тоді все стане на свої місця.
У нашому житті починають працювати інші закони, не людські закони, а духовні. Вони були і раніше, просто ми їх тепер приймаємо та починаємо по них жити. І нам уже не так важливо, що нас чекає у майбутньому, тому що ми знаємо, що Господь не в майбутньому і не в минулому, Він завжди в теперішньому. Або краще сказати, що Він взагалі поза всяким часом. І ми завжди із Богом.
Коли в нас зникає страх перед майбутнім, коли ми відчуваємо присутність Бога, коли ми вибиваємося з божевільного ритму життя і намагаємося жити іншими категоріями (намагаємося Богу догодити завжди і скрізь), ось тоді ми позбавляємося всіх наших тривог.
І тоді ми починаємо жити, як сказано в Євангелії, не дбаючи про завтрашній день, бо для кожного дня достатньо турботи.
Як упоратися з тривогою у важкі тривожні часи? Питання тут полягає не в тому, як зрозуміти те, що відбувається. Йдеться швидше про те, як прийняти те, що не від нас залежить, що не ми придумали і не ми обирали? Якщо ми нічого не можемо зробити, значить, ці випробування попустив Господь.
Кожен християнин має нести свій хрест. Що таке хрест? Це все нелегке, незвичайне, незвичне, скорботне, тривожне і навіть лякає нас.
Потрібно розуміти, що все, що відбувається з нами, попущено Господом. А якщо попущено Ним, то має для нас духовний сенс. А якщо це так, то це потрібно для нашого порятунку. Ми розуміємо, що Господь навіщось нам це дає, і, отже, ми повинні прийняти це. Коли ми приймаємо скорботу, як від руки Божої, нам стає трохи легше.
Святі отці навчають нас, що якщо нам випадає щось важке і скорботне, треба вчитися дякувати Богові. Коли дякуєш, навіть якщо страждаєш, помалу в серці стверджується втіха. У міру подяки ця втіха перетворюється на духовну радість. Це радість благодатна.
І ось коли ми налаштовуємо себе на несення хреста, тоді поступово нести хрест стає легше. І Господь починає нас втішати, зміцнювати, навчити… Він підказує, як нам жити, як чинити, вкладає в нас правильні думки та почуття.
По суті, від нас потрібно лише одне — не заважати Богові діяти в нашому житті. І, звичайно, треба продовжувати нести хрест, призначений для нашого спасіння.