Багаторічна практика обов’язкової сповіді, що встановилася в нашій Церкві сформувала у цілого ряду людей погляд на сповідь як не як на самостійне Таїнство, а як на якийсь етап підготовки до причастя. Безумовно, в реаліях сьогоднішнього дня сповідь перед причастям необхідна. Однак не слід забувати, що зміст Таїнства Покаяння зовсім не в тому, щоб людина підійшла до Чаші Христової, висповідавши попередньо якомога більше гріхів.
Сповідь невіддільна від тієї щоденної скрупульозної роботи, яку повинен вести кожен із нас над власною душею. Від боротьби з пристрастями, від опору спокусам, від викорінення гріха в будь-якому його вигляді. У Таїнстві Покаяння християнин черпає благодатні сили для роботи над собою, і прощенням гріхів в цьому ж Таїнстві вінчаються всі його зусилля на терені покаяння.
Крім того, прощення гріхів як таке безпосередньо залежить і від твердості наміри до виправлення, і від способу життя кающогося. Якщо людина не вживає над собою ні найменшого зусилля, якщо в її житті постійно присутні одні й ті ж гріхи, користь від сповіді буде нульовою, сповідайся вона хоч щодня.
Прагнення максимально звільнитися від гріхів на сповіді без бажання відмовитися від них в житті ніякого відношення до покаяння не має. Скільки разів священнкики спостерігають дивну і навіть абсурдну картину: людина готується причащатися і приходить на сповідь ввечері напередодні, сповідається, але на цьому не зупиняється і обов’язково підходить до сповіді вже під час Літургії. Деяким, до речі, і цього буває мало, і вони вже перед самим причастям сповідаються знову. І було б півбіди, якби це поодинокі випадки в окремих парафіях, але ж ні!
Зі спілкування між священиками стає ясно, що таких прихожан нині вистачає всюди. І найсумніше те, що ніякі священицькі умовляння на них не діють. Вони, скоріше, будуть сповідатися у різних священиків, кочувати з приходу в прихід, але своєю дивною звичкою не змінять. І найсумніше те, що, дивлячись на них, їх воцерковлені діти починають займатися тим же самим, мало не по три-чотири рази за Літургію сповідуючи раптово згадує гріхи. А все від бажання підійти до Чаші якомога більше «очищеним» …
Та ось тільки вся справа в тому, що наша «очищеність» у Чаші нікому, по суті, не потрібна. Головною метою, яку переслідує відома нам традиція підготовки до причастя, що включає піст, молитовне правило і сповідь, є щире покаянне почуття, смиренне усвідомлення власної негідності. Але точно ці почуття наповнюють душу людини, яка тричі за два дні сходила на сповідь і не пам’ятає за собою більш ніякого гріха? Якби! Така людина, навпаки, відчуває почуття задоволеності. Як же: вона постилася, цілком задоволена собою і резонно розраховує на причастя «на відпущення гріхів і на життя вічне».
Так ось, на перший погляд, раптово прийшовший на пам’ять несповіданий гріх міг би все розставити на свої місця: відчула би людина себе негідним грішником, щиро зітхнула б до Бога про милість і приступила би до Трапезі Господньої в належному смиренні.
Але в тому-то й біда такої людини, що, втративши задоволеності і впевненості, вона відчуває не каяття, а розчарування. До Чаші-то вона, звичайно, підійде, але потім цілий день витратить на марні спроби визначити по суто плотським і душевним відчуттям, гідно вона причастилася чи ні.
Отже, щоб не довести себе до такого стану, необхідно пам’ятати наступне:
– ми ніколи не буваємо і ніколи не можемо бути гідними прийняття Тіла і Крові Христових;
– недостойних гідними робить не підготовка, а Сам Христос, бачачи щирість сердечного сокрушення і глибину смирення;
– вся підготовка до причастя служить, по суті, тільки одній меті: придбання все того ж скорботним і смиренним стану душі;
– очищати душу від гріхів потрібно не конкретно перед причастям, а протягом життя, і не сповідаючись по кілька разів за службу, а невпинно працюючи над собою і сповідуючи власні падіння з твердим наміром стати і продовжувати боротьбу;
– сповідатися перед причастям потрібно один раз, серйозно і вдумливо, грунтовно підготувавшись до сповіді напередодні.
Ну і, нарешті, якщо у самій Чаші ви раптом згадали неісповеданний гріх, щиро зітхніть до Бога про прощення і милості і зі смиренням приступайте до причастя. Будьте впевнені: гріх, який ви згадали, далеко не єдиний несповіданий і всіх гріхах не сповідуєш ніколи.
Однак ніякі наші гріхи не перешкоджають милосердя Божого, якщо ми щиро каємося в них. І навіть якщо гріх був забутий на попередній сповіді, ніщо не завадить вам, щоб не згрішити ним протягом декількох днів або тижнів, винести його на сповідь в найближчому майбутньому.