Що робити, якщо після сповіді перед чашею згадав несповіданий гріх?
Що робити, якщо після сповіді перед чашею згадав несповіданий гріх?

Що робити, якщо після сповіді перед чашею згадав несповіданий гріх?

Багаторічна практика обов’язкової сповіді, що встановилася в нашій Церкві сформувала у цілого ряду людей погляд на сповідь як не як на самостійне Таїнство, а як на якийсь етап підготовки до причастя. Безумовно, в реаліях сьогоднішнього дня сповідь перед причастям необхідна. Однак не слід забувати, що зміст Таїнства Покаяння зовсім не в тому, щоб людина підійшла до Чаші Христової, висповідавши попередньо якомога більше гріхів.

Сповідь невіддільна від тієї щоденної скрупульозної роботи, яку повинен вести кожен із нас над власною душею. Від боротьби з пристрастями, від опору спокусам, від викорінення гріха в будь-якому його вигляді. У Таїнстві Покаяння християнин черпає благодатні сили для роботи над собою, і прощенням гріхів в цьому ж Таїнстві вінчаються всі його зусилля на терені покаяння.

Крім того, прощення гріхів як таке безпосередньо залежить і від твердості наміри до виправлення, і від способу життя кающогося. Якщо людина не вживає над собою ні найменшого зусилля, якщо в її житті постійно присутні одні й ті ж гріхи, користь від сповіді буде нульовою, сповідайся вона хоч щодня.

Прагнення максимально звільнитися від гріхів на сповіді без бажання відмовитися від них в житті ніякого відношення до покаяння не має. Скільки разів священнкики спостерігають дивну і навіть абсурдну картину: людина готується причащатися і приходить на сповідь ввечері напередодні, сповідається, але на цьому не зупиняється і обов’язково підходить до сповіді вже під час Літургії. Деяким, до речі, і цього буває мало, і вони вже перед самим причастям сповідаються знову. І було б півбіди, якби це поодинокі випадки в окремих парафіях, але ж ні!

Зі спілкування між священиками стає ясно, що таких прихожан нині вистачає всюди. І найсумніше те, що ніякі священицькі умовляння на них не діють. Вони, скоріше, будуть сповідатися у різних священиків, кочувати з приходу в прихід, але своєю дивною звичкою не змінять. І найсумніше те, що, дивлячись на них, їх воцерковлені діти починають займатися тим же самим, мало не по три-чотири рази за Літургію сповідуючи раптово згадує гріхи. А все від бажання підійти до Чаші якомога більше «очищеним» …

Та ось тільки вся справа в тому, що наша «очищеність» у Чаші нікому, по суті, не потрібна. Головною метою, яку переслідує відома нам традиція підготовки до причастя, що включає піст, молитовне правило і сповідь, є щире покаянне почуття, смиренне усвідомлення власної негідності. Але точно ці почуття наповнюють душу людини, яка тричі за два дні сходила на сповідь і не пам’ятає за собою більш ніякого гріха? Якби! Така людина, навпаки, відчуває почуття задоволеності. Як же: вона постилася, цілком задоволена собою і резонно розраховує на причастя «на відпущення гріхів і на життя вічне».

Так ось, на перший погляд, раптово прийшовший на пам’ять несповіданий гріх міг би все розставити на свої місця: відчула би людина себе негідним грішником, щиро зітхнула б до Бога про милість і приступила би до Трапезі Господньої в належному смиренні.

Але в тому-то й біда такої людини, що, втративши задоволеності і впевненості, вона відчуває не каяття, а розчарування. До Чаші-то вона, звичайно, підійде, але потім цілий день витратить на марні спроби визначити по суто плотським і душевним відчуттям, гідно вона причастилася чи ні.

Отже, щоб не довести себе до такого стану, необхідно пам’ятати наступне:

– ми ніколи не буваємо і ніколи не можемо бути гідними прийняття Тіла і Крові Христових;

– недостойних гідними робить не підготовка, а Сам Христос, бачачи щирість сердечного сокрушення і глибину смирення;

– вся підготовка до причастя служить, по суті, тільки одній меті: придбання все того ж скорботним і смиренним стану душі;

– очищати душу від гріхів потрібно не конкретно перед причастям, а протягом життя, і не сповідаючись по кілька разів за службу, а невпинно працюючи над собою і сповідуючи власні падіння з твердим наміром стати і продовжувати боротьбу;

– сповідатися перед причастям потрібно один раз, серйозно і вдумливо, грунтовно підготувавшись до сповіді напередодні.

Ну і, нарешті, якщо у самій Чаші ви раптом згадали неісповеданний гріх, щиро зітхніть до Бога про прощення і милості і зі смиренням приступайте до причастя. Будьте впевнені: гріх, який ви згадали, далеко не єдиний несповіданий і всіх гріхах не сповідуєш ніколи.

Однак ніякі наші гріхи не перешкоджають милосердя Божого, якщо ми щиро каємося в них. І навіть якщо гріх був забутий на попередній сповіді, ніщо не завадить вам, щоб не згрішити ним протягом декількох днів або тижнів, винести його на сповідь в найближчому майбутньому.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

error: Content is protected !!
We use cookies in order to give you the best possible experience on our website. By continuing to use this site, you agree to our use of cookies.
Accept