Святі отці порівнювали гріх з бур’яном на городі. А город, відповідно – з серцем. Вони говорили про те, що боротьба з гріхом триває до смерті людини. Подібно до того, як город потрібно прополювати постійно, так само потрібно боротися зі своїми гріхами, і в першу чергу частою сповіддю.
Людина думає, що їй на сповідь потрібно готуватися також суворо, як і для залучення Святих Христових Таїн, тобто постити, читати канони та інше.
Звичайно ж, це не так. Все це потрібно робити в процесі підготовки до Таїнства Причастя; в цю підготовку входить також і Таїнство сповіді. Але, якщо ви хочете сповідатися без причастя, то вам достатньо згадати свої гріхи, які мучать душу, і без якої б то не було молитовної та постової підготовки просто прийти в храм і попросити священика вас сповідувати. Сповідатися бажано часто – в міру необхідності. Адже грішимо-то ми також часто!
Звичайна чернеча практика, наприклад, сповідатися хоча б щотижня, а якщо є потреба, то і частіше.
Взагалі святі отці порівнювали душу часто сповідаючої людини з проточним джерелом, вода в якому завжди свіжа і чиста. А душу людини не сповідаючої – з затхлим болотом з несвіжої застійною водою.
Тепер про гріхи. Вище ми бачили, що святі отці порівнювали гріх з бур’яном. Звичайно ж, є гріхи, які людина скоїла, обпеклася і не повторює більше. Наприклад, перелюбство, аборт або спроба самогубства, бійка з сильними каліцтвами, інші важкі гріхи. Він обпікся, сповідував цей гріх, і за допомогою дозвільної молитви священика Господь зняв з нього ці гріхи. Якщо людина їх не повторювала, то дані гріхи можна вже не сповідувати. Не будемо маловірними, потрібно сподіватися на милосердя Боже і Його всепрощення.
Але, наприклад, якщо людина не здійснювала перелюб, але блудна пристрасть (вона відчуває) ще сильна в ній, то, звичайно ж, її потрібно сповідувати. Значить, в серці корінь гріха залишився. І поки він розбурхує душу, до тих пір його треба сповідувати. Або, наприклад, людина нікого не вбила, але засуджувала, дратувалася і гнівалася регулярно. Адже дані пристрасті – теж порушення заповіді «не убий». А ми, на жаль, їх відчуваємо майже кожен день.
Треба сповідувати не тільки зроблені справи, а й слова і помисли, щоб викорінювати гріх ще в зародку, коли він приклався до наших думок або почуттів. Що пишеться в 136-му псалмі, який ще має назву «На ріках вавилонських» і часто використовується в богослужіннях підготовчих тижнів до Великого посту? Вірші 9 і 10: «Вавилонська дочко! Блаженний хто віддасть тобі за те, що ти нам заподіяла! Блажен, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь!».
Ці вірші з псалма – заклик для нас до сповіді. Дочка вавилонська – це наше пристрасне занепале єство, сповнене пороку, спустошуюче душу, і також бісівські атаки на нас. Немовлята дочки Вавилона – це ворожі, диявольські підступи, які сіє сатана в наше серце, а також наші особисті почуття і думки, які зріднюємося з цими підступами і які починають рости в нашому серці спочатку немовлятами, а потім і великими звірами. Тому пристрасті потрібно викорінювати в зародку. Їх потрібно розбивати об камінь.
Що таке цей камінь? Він – Христос. І коли ми припадаємо до Нього в Таїнстві сповіді і сльозами покаяння розбиваємо про цей священний камінь зародки своїх гріхів, то отримуємо від Господа прощення і зцілення від своїх пристрастей. Отримуємо блаженство, тобто вищу радість спочинку в Бога.
Якщо ми відчуваємо, що гріх подумки і чуттєво все ще продовжує ранити нас, то, звичайно ж, його краще сповідувати ще раз. Будемо також пам’ятати про те, що боротьба ця тривати до самої смерті. Тільки ж і нагорода велика! «Не бачило око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог люблячим Його» (1 Кор. 2: 9).