Після смерті тіла душа здатна не тільки чути голоси близьких їй людей, але навіть знати їхні думки.
Вона бачитиме, як діти та родичі ділитимуть майно, що залишилося, як побіжать знімати грошики з карти або ощадної книжки.
Буде бачити поминальний обід, коли люди будуть їсти салати і пити горілку — чарочку, другу, третю, після якої забудуть про покійного і говоритимуть про свої справи.
А в цей момент душа померлого страждатиме. Тому що всі ми, без винятку, є грішниками. І після смерті тіла на душу чекають поневіряння. І вона буде дуже сильно потребує молитов людей, які залишилися на землі.
Але ці люди будуть зайняті покупкою квітів і вінків, які душі померлого зовсім ні до чого. Як не потрібна їй організація поминок з наїдками та горілкою.
Можливо, якийсь із близьких зайде до церкви і запитає, що треба зробити, коли людина померла. І йому дадуть відповідь, що потрібно замовити сорокоуст. Він, звісно, замовить та заплатить. А що таке сорокоуст, він все одно не розуміє.
Замовили, заплатили, а молитись хто буде? Молитиметься священик у вівтарі, який покійного ніколи не знав. Йому байдуже, які імена вимовляти. А помолитися від щирого серця можна тільки за того, кого знав особисто.
Тільки святі люди можуть молитися за незнайомців, бо духом своїм святим уміють поринути у таємниці життя іншої людини. Але де ти знайдеш сьогодні такого святого?.. Померлий чекатиме на молитви, але не дочекається їх.
Дуже прикро буває, коли відспівуєш людину в храмі, а родичі її стоять у чорних хустинках, з квітами, як пеньки. І жодна молитва, жодне слово у них не проникає.
І піде душа по поневіряннях. Оскільки душа — це духовна істота, вона є носієм різних духів. Звичайно, Господь наш хотів би, щоб наша душа була сповнена Святим Духом. Але вона в нас сповнена жадібністю, гордістю, осудом, злістю, заздрістю…
І біси, які протягом життя схожі на душу за подобою, спробують потягнути її в пекло. З балакущим почнуть розмовляти, чревоугоднику запропонують видимість смачних страв, блудника схилятимуть до блуду.
Ось так наші гріхи будуть перешкоджати нашій душі поєднатися з Богом. Саме тому нам потрібно тут, на землі, постаратися подолати їх.
Господь сказав:
«У чому застану, в тому й суджу».
Нам усім треба про це подумати. І треба поспішати. І не відкладати на згодом. Бо «потім» може й не бути. Чому ми весь час впевнені, що встигнемо? От коли захворію, ось тоді батюшку і покличу причаститись.
Покликали, приходиш, вішаєш одяг на вішалку і не встигаєш дійти до ліжка хворого. Три секунди не вистачило. Або буває, що покличуть, а той, хто вмирає, вже нічого не розуміє, не чує, не відчуває… Або буває, що людина вмирає раптово і не встигає покаятися.