Який сенс Тижня про Страшний суд та підготовчі Тижні перед Великим постом?
– Зараз, згідно з православною богослужбовою традицією, йде підготовка до Великого посту. Цей час символізує нагадування про образ благочестя: у Тиждень про митаря і фарисея і в Тиждень про блудного сина важливо задуматися про те, що треба уникати і як слід поводитися; у наступні 2 підготовчі Тижні – про фундаментальні події Священної історії. Власне, людська історія почалася з вигнання з раю і закінчиться Страшним судом. У попередні тижні ці події згадуються у зворотному порядку – спочатку про Страшний суд, а потім про вигнання з раю.
Страшний суд – нагадування про те, що справи та слова кожної людини будуть розглянуті і на цій підставі буде винесений висновок. У творах святих отців часто-густо зустрічаються настанови про те, що треба пам’ятати про Страшний суд. Саме це нас утримуватиме від гріха. Людина часто сприймає життя як час, який треба наповнити задоволенням, насолодою, кар’єрним зростанням, якимись розвагами. Потрібно подібні думки відганяти, що зробити непросто. Тому нагадування про Страшний суд – це не згадка про якийсь фільм жахів, після якого страшно, це нагадування кожному про те, що жити потрібно праведно.
– Багато критиків християнства говорили, що Церква залякала людей Страшним судом і вони чи роблять чи то не роблять із почуття страху, яким Церква, у свою чергу, користується.
– Так, так писали та пишуть різні атеїсти, і не лише радянські, а й сучасні. Страшний суд – це не лише моральна настанова: «Пам’ятай про це – і не згрішиш». Це також нагадування про те, що в історії людини є початок і є кінець. Питання навіть не в тому, що є Страшний суд, а, швидше, у тому, що вся людська діяльність зрештою розглядатиметься з погляду вічності. Людина повинна усвідомлювати не тільки те, що їй треба зупинитися і щось не робити, тому що доведеться за все відповісти, а й те, що наслідки скоєного відіб’ються не тільки на його діяльності, а й на історії, на тому соціумі, у якому живе, з його сім’ї, з його нащадках. Сучасні люди дуже часто втрачають відчуття себе як частини чогось: «Це моя особиста справа, мій особистий гріх, я сам із цим впораюся, я за нього сам відповім і т.д.».
– А як правильно ставитися до себе та власних гріхів?
– Завжди є наслідки наших справ, що позначається на ході людської історії. На певному етапі історики мали підхід розглядати історію як життя великих, чудових людей. Така низка героїв, великих полководців, правителів, учених. Але в історії були не тільки великі філософи, великі полководці тощо, але й мільярди звичайних людей. Саме вони своїми маленькими вчинками, іноді непомітними, творять історію. Усі великі диктатори, полководці, ідеологи, правителі у тому мірою залежать від підтримки, визнання, вчинків цих «маленьких» людей. Тому кожна людина повинна розуміти, що вона та її справи впливають на перебіг людської історії.
Страшний суд – це нагадування про те, що нас судитимуть не просто за наші вчинки, але з урахуванням їхніх наслідків, які справили позитивний чи, навпаки, згубний вплив на перебіг загальнолюдської історії. Людина повинна розуміти, що питання не в страху, а у відчутті себе клітиною великого організму. У одного зі святих отців є цікаве міркування про те, як гріх одного впливає на інших. Здавалося б, ніяк не повинен впливати. Але уявіть, що в людини загноївся палець. Чи можна стверджувати, що заразилося тіло?
– Формально – ні, але біль завдає дискомфорту всьому організму.
– Саме так! Хвороба одного пальця позначається на всьому нашому стані. Приблизно так само відбувається зі справами людини, якій здається, що це тільки її хвороба, але насправді вона вносить дисгармонію до ритму всього життя такого соціального організму, в якому перебуває. Щойно люди зрозуміють, що їхні вчинки відображаються на соціальній структурі, до якої вони належать, тоді почнуть замислюватись та змінювати своє життя. На Страшному суді кожен відповість і за свої слова, і за думки, і за вчинки, тому що шкода чи користь від справ людських йде далеко за межі індивідуального життя і бажань.
– Як досягти «хепі-енду» – позитивної відповіді на Страшному суді?
– Якщо коротко: “Жити – не тужити, нікого не засуджувати, нікому не докучати, і всім моя повага”, словами Амвросія Оптинського.
«Пам’ятай день смертний і повік не згрішиш». Пам’ять смертна припускає, що людина пам’ятає про кінець життя, але не лякається цього. Як каже Силуан Афонський: «Тримай ум твій у пеклі і не впадай у відчай». Тиждень про Страшний суд нагадує нам про кінець людської історії, про те, що є альфа та омега – початок і кінець. Згадаймо класичну літературу. Достоєвського. У чому спокуса великого інквізитора? Чому він став таким? Один із дослідників пише, що земний процес надто сподобався великому інквізитору. Він так полюбив боротьбу за Христа, відсіювання ідеалів, що кінець цієї боротьби для нього став безглуздим, жахливим, непотрібним.
Ми, християни, повинні пам’ятати, що нам не треба мріяти про перемоги та будувати Царство Небесне тут, на землі. За будь-яких обставин ми маємо бути вірними християнським ідеалам, свідчити про них. Тиждень про Страшний суд щороку нагадує нам про це. Кінець історії вершити не нам, а Богу, але Церква і ми, її члени, повинні зробити все, щоб до Страшного суду прийшло якнайбільше людей, які зберегли свою віру і жили відповідно до заповідей Христа.