“Батюшка, пишу вам тому, що з приводу до конкретної ситуації відповіді ніде не знайшла. Багато читала про те, як потрібно поводитися і що робити, щоб вийти з депресії, зневіри. Але якщо не вийшло, і людина, навіть якщо вона воцерковлена і намагається йти до Бога, все одно зламалася або ламається періодично, що б ви порадили їй робити в самий момент нестерпного душевного болю? Що це? Розпач, зневіра, гординя, одержимість?”
Якщо не допомагає навіть молитва, фізично організм сильно ослаблений, як настроїти себе на такі дії, щоб зуміти її перенести, щоб не нашкодити нікому з оточуючих ні словом, ні ділом?
Відповідь священника:
“Питання справді складне. Ви знаєте, як психологи кажуть, що якщо у вас стан засмучення, або так би мовити, стан депресії продовжується досить довго, ну, наприклад, кілька місяців, то вам необхідно звернутися до психіатра.
Зараз є ліки, дякувати Богу, не якісь страшні психотропні, які б’ють по голові і людина дуріє. Але зараз є ліки, які допомагають зняти цей стан, такий депресивний стан. Це щодо медикаментозного лікування.
Щодо духовного лікування, духовної терапії, я можу порадити таке. Ну, що означає порадити? Ось у мене є одна близька мені людина, яка теж дуже часто впадає у стан депресії. Усі мої поради, які я йому даю, вони не діють.
Ця людина мені каже:
“Розумієш, ти іншого плану. Ти, наприклад, оптимістичніший, ти можеш спокійніше ставитися до якихось речей, не звертати на них уваги, у всьому собі довіряти Господу. А я, – каже людина, – просто не можу, я просто втрачаю все, у мене все з рук валиться, я просто втрачаю якийсь ґрунт під ногами”. Розумієте?
Як, скажімо, пам’ятаєте Петро пішов по воді до Ісуса, почав тонути, Христос йому простягнув руку, Петро зумів цю руку вкласти, підвівся і знову пішов по воді разом із Христом. А хтось не може цього, хтось не може підняти руки, щоб Христу подати, хтось не може, навіть тримаючись за Христа, стояти на хвилях, на воді.
Що такій людині робити? Якщо людина, ну, я повторюю, що необхідно в цьому випадку потрібно якесь медикаментозне застосування лікування, але якщо людина не може або не хоче, або це їй не допомагає, потрібно сприйняти такий стан просто як хрест.
Тобто якщо ви не маєте абсолютно ніяких душевних сил, і все те, що Церква пропонує, а що церква пропонує трохи пізніше скажу, якщо те, що пропонує вам не допомагає, просто сприйміть це як ваш хрест.
У різних людей різний хрест. Ось ми колись у храмі стоїмо, дивимося на інших людей, нам здається, що ось нам не щастить, а комусь щастить, у нього щось добре. Ви знаєте, спілкуючись з людьми як священик на духовному рівні, я хочу сказати, що всі люди мають свої проблеми.
У когось це його хвороби, у когось це його пристрасті, у когось хронічне безгрошів’я, у когось проблеми в особистому житті чи щось інше. Тобто кожен з нас має свій хрест, дорогі. Хрест це те, що ми повинні нести, не повинні нарікати, повинні із цим жити. Повинні якось знаходити ресурси жити із цим.
Якщо ми не можемо, що б ми не робили, перемогти, скажімо, стан зневіри якийсь, і навіть молитва нам не допомагає, і всі духовні поради нам не допомагають, сприйміть це просто як хрест. З ним треба жити, це треба пронести.
У жодному разі не потрібно думати про суїцид, тому що суїцид, тобто самогубство, воно не припиняє проблему, а перетворює проблему на вічну проблему. Той відчай, порожнеча в душі, яка у вас є, у живої людини, якщо вона вчиняє самогубство, переходить із нею у вічність, стає її вічним станом.
Тепер поговоримо про те, що церква може запропонувати людині як духовну допомогу? Найбільше, звісно, це молитва. Я по собі, на своєму особистому досвіді переконався, що хоч би як ти не втомився, як би тобі не було сумно, вставай, бери себе за комір, за волосся.
У прямому значенні, візьміть себе за волосся. Підніміть, поставте перед іконою. Струсіть себе.
Скажіть:
“Що ти, як ганчірка, поводишся?”
Собі скажіть. Візьміть акафіст Ісусу Найсолодшому, Божій Матері. Стукайте, стукайте. Читайте цей акафіст, наприклад. Читайте якийсь канон, якісь молитви читайте. І, знаєте, ось цей ваш стукіт кулаком у двері призведе до того, що двері обов’язково відчиняться.
Ви відчуєте, що прийшло умиротворення, прийшов спокій. Щось було страшно, наприклад, щось у житті лякало.
Ви думали:
“Господи, що ж робити, як вийти із цього стану”?
Прийде мир, спокій та радість. Це абсолютний факт, у якому я переконався. Тому молитва – це найпотужніші ліки.
Далі. Потрібна якась діяльність, причому краще не інтелектуальна, а якась практична, фізична діяльність.
До мене приходить одна жінка і плаче від того, що ось вона в стані зневіри. Вона самотня, робити їй нічого, ось вона в стані зневіри. Я говорю. Ви зараз плачете, а у нас є парафіянка, яка має троє дітей малолітніх. Чоловік її покинув, залишив. Вона одна, змушена заробляти для того, щоб дітей прогодувати, має крутитись, щоб дітей до школи відвезти, нагодувати.
Кажу, прийдіть, допоможіть їй, цій жінці.
Ця жінка каже:
“О ні”. Тобто вона краще лежатиме на ліжку і сумувати, ніж якусь діяльність здійснювати. Якщо у вас є якийсь час вільний, є якісь сили, так, якісь життєві, підіть у храм, запитайте священика, може він дасть вам якийсь прийнятний послух, ви зможете ближньому послужити.
Коли людина впадає, наприклад, у якийсь відчай чи депресію, то лікарі, самі лікарі часто радять йому зайнятися фізичною працею. Фізична праця, якесь діяння, може вивести нас із цього стану депресії.
Далі. Вам допоможе читання духовної літератури або читання євангелії. Візьміть духовну літературу, візьміть Святе Євангеліє.
Якщо ми цей хрест, це дане нам від Бога послух, спокійно, гідно виконаємо, то ми, звичайно, від Господа отримаємо нагороду у Божому Царстві, у вічності.
Діти, можливо, побут важкий, невлаштований, відсутність, знову ж таки, житла нормального, коли ми молимося: “Господи, дай, дай”, а Господь не дає.
Тобто коли ми про щось молимося, робимо якісь зусилля, а це не дається, а залишається якась така важка ситуація, в яку ми занурені, то розуміти, сприймати, що ця ситуація – дар тобі, даний від Бога, порятунок, теж, мені здається, допоможе виробити правильні стосунки та позбутися депресії.
Ось я часом впадаю не в зневіру, а в такий якийсь розпач від того, що роздирається сімейними обов’язками, сімейними турботами, я нічого не можу зробити, що мені хочеться. Нічого написати, нічого навіть почитати. Проте я розумію, що все, що мені дано моя сім’я, мій побут, мої дітки, мої обов’язки, все це дар Божий.
Бог так хоче, тому що я знаю, що Господь піклується про мене. І я щодня говорю:
“Господи, дай мені те, що ти вважаєш за потрібне”.
Якщо я так говорю, то все, що мені Бог дає, це моє. Значить, це послух даний мені від Бога, отже, не треба ремствувати, а треба розуміти, що цим ми рятуємося. Дана хвороба якась нам, жало до плоті, розумітимемо, що цим ми рятуємося.
Пам’ятайте, апостол Павло плакав:
“Господи, зціли мене, от я можу служити тобі успішніше, якщо буду там здоровим”.
А Господь сказав:
“Досить благодаті моєї, бо сила Божа в немочі відбувається”.
Часом у наших сумних обставинах непростих, часом у наших немощах сила Божа відбувається. Ось усвідомлювати це, що це все дано нам Богом, знову ж таки, як засіб, як шлях до порятунку, теж, мені здається, допоможе уникнути зневіри.
Тож молитва. Далі, доброчинність. Так, практична доброчинність. Далі. Читання Святого Письма та заглиблення у священне передання. Нарешті, усвідомлення того, що Господь піклується про нас, і все, що Він нам дає, це Його дар, необхідний нам, даний нам для спасіння. І наші скорботи життєві, і наші немочі, все це дари Його.
Все це, мені здається, допоможе нам позбутися стану якогось зневіри, якогось безсилля, якогось паралічу. Господь нехай благословить вас.