Спаситель неодноразово говорив зі своїми послідовниками про наступ Апокаліпсису, пояснюючи їм, чому кінець світу неминучий і перераховуючи ознаки, що передують йому. Крім того, Христос попереджав, що навіть Ангелам Небесним невідомо, коли відбудеться друге пришестя.
Кожен із нас має бути до цього готовий. Для цього нам необхідно перестати жити в суєтності та ледарстві, припинити витрачати час на те, що не дає нічого корисного нашій душі. Варто перестати чіплятися і за матеріальне, земне та перехідне – подібна прихильність може стати згубною.
Яскравий приклад подібної фатальної помилки – вчинок дружини Лота, племінника пророка Авраама.
Довгий час Лот мандрував разом із ним, проте згодом кожен пішов своєю дорогою. Лот оселився в Содому, одружився, став батьком і обзавівся господарством. Сім’я жила в достатку та добробуті.
Однак незабаром Небесний Батько прийняв рішення спалити місто через його порочність і гріховність, все ж таки зглянувшись на праведних людей, які там живуть. Щоб знайти праведників, Господь послав на землю ангелів. Лот виявився праведною і чесною людиною – він з радістю прийняв Ангелів у своїй оселі і з великою увагою приготувався вислухати їх. Ангели попередили чоловіка про те, що Содом скоро буде знищений, і наказали йому якнайшвидше покинути місто.
Вони застерегли Лота і від того, щоб той не шкодував про залишений будинок і речі – вийшовши з міста, він ні в якому разі не повинен був озиратися. Незабаром чоловік разом із сім’єю вирушив у дорогу.
Однак, відійшовши від міста, дружина Лота все ж таки не втрималася і озирнулася – вона вирішила востаннє поглянути на Содом або те, що від нього залишилося. Наступної миті жінка завмерла і перетворилася на соляний стовп.
Православні книги тлумачать вчинок жінки по-різному: за однією з версій, дружину Лота підвела її прихильність до земного – нібито, пошкодувавши про свій колишній будинок і життя в достатку – вона обернулася. Існує й інша версія, згідно з якою жінці захотілося зловтішатися наостанок, за що вона і поплатилася. Вона подумала, що краще за тих, хто залишився в Содомі, і за цю думку Господь суворо її покарав.
Мирська метушня – явище дуже небезпечне. Саме вона забирає в нас час і сили, збиває з праведного, богоугодного шляху. Піддавшись їй, ми нічого не встигаємо, думаючи лише про насущні земні справи. Ми забуваємо про духовне – про прагнення до Господа і про життя, гідне Царства Небесного.
Недарма багато священнослужителів вважають суєтність не менш небезпечною пороком, ніж обжерливість чи пияцтво. Але, здавалося б, хіба може метушня бути страшнішою від того ж пияцтва? Адже алкоголь позбавляє людину особистості, роблячи її рабом згубної залежності. Зрештою, від такої людини відвертаються навіть родичі та друзі.
Зрозуміла й небезпека обжерливості – звичайно, від людини, яка страждає на ненажерливість, не відвернуться рідні, проте ж вона губить самого себе, не знаючи міри їжі. Подібні харчові звички призводять до ожиріння та інших захворювань, але, незважаючи на це, такі люди вже не можуть зупинитися та відмовитись від улюбленої їжі. Їжа стає сенсом їхнього життя.
Однак, якщо обжерливість і пияцтво – гріхи досить очевидні, то суєту помітити і викорінити не так просто. Багатьом із нас суєтність видається досить невинною і навіть певною мірою необхідною. Як же інакше втілити у життя свої амбіції та бажання, якщо не поспішати?
Ми помиляємось у розстановці пріоритетів і вважаємо, що найголовніше – це самореалізація та успіх у земному житті. Ми не розуміємо, що женемося зовсім не за тим, що дійсно важливо, забуваємо про підготовку до Вічного життя та піклування про духовне. Саме тому ми часто відчуваємо себе нещасними та безсилими.
Згодний із цим і Ісаак Сірін, який не раз повторював:
«…Занепокоєння про життєві справи збентежує наш дух і позбавляє тиші і ясності наш розум».
На жаль, найчастіше ми не замислюємося про те, що суєтність саме всередині, але не довкола нас. Інакше кажучи, виключно наш настрій та мотиви, згідно з якими ми діємо, і спрямовують наше життя, наповнюючи, або ж, навпаки, позбавляючи його суєтного.
Але чому на суєтність не скаржилися наші далекі пращури? Невже вони працювали менше за нас? Чи жили у більшому достатку? Ні, навпаки, найчастіше люди все життя працювали, не покладаючи рук, і при цьому жили в злиднях. Проте праці їх були суєтними. У їхньому житті було набагато більше віри, а тому й зміст вони бачили в іншому.
Невже ми так сильно відрізняємось від своїх предків духовно? Мабуть, ні, однак у наше життя все міцніше входить те, що, за словами Апостола Павла, називається «відступом».
Безперечно, не можуть не впливати на нас і зовнішні сумбурні обставини. На думку Феофана Затворника, «чисельна сукупність життєвих, мирських справ затьмарює ясність розуму і змушує нас перебувати в мороці». Однак великі святі, що жили в ХХ столітті в приблизно однакових із сучасними людьми умовах, довели на власному прикладі, що справжня одухотвореність – це набагато глибше, ніж зовнішня біганина і проблема постійної зайнятості.
Але питання тут не в зайнятості, а в тому, що людина, яка любить Господа і розуміє небезпеку гріховного, боротиметься з пороком і служитиме Богу, де і ким би вона не була. Це питання, перш за все, нашої мотивації та внутрішнього устрою. Як говорив блаженний Августин:
«…Люби Господа, і роби, що хочеш».
На жаль, ми часто не розуміємо, що винні в нашому внутрішньому дискомфорті не оточуючі, місце проживання чи робота, але небажання працювати заради і в ім’я Спасіння власної душі. Ми забуваємо про важливість служіння Небесному Батькові і ближнім, не очищуючи власні уми і серця від того, що їх обтяжує.
Тому й виходить, що навіть найзайнятіша людина може не бути суєтною, а найвільніша і нічим не обтяжена при цьому безцільно марнує весь свій вільний час. Але в якій категорії людей виявимося ми? Це належить вирішити виключно нам самим.