Які помилки ми можемо робити, коли сповідаємось? Адже, здавалося б, у самому процесі сповіді нічого складного немає… Насправді все далеко не так однозначно. Давайте розберемося в цьому питанні, ґрунтуючись на думці священнослужителів.
Насамперед важлива підготовка і Таїнству сповіді. Для того, щоб все вийшло, Вам необхідно відчувати справжнє каяття в скоєних гріхах, бути твердо впевненим у намірі їх виправити, вірити в Господа і сподіватися на Його милість. Більше того, сама суть сповіді полягає не лише у дотику до Церковного Таїнства – Ви самі повинні вести постійну духовну боротьбу з гріховним та порочним.
Звичайно, покаявшись, ми очищаємось від грішного, однак це не означає, що, покинувши Храм, ми не повинні контролювати свої думки та вчинки. Не забувайте: важливо не просто журитися про грішне, але невпинно боротися з ним.
Перед сповіддю не варто соромитися – соромитися слід гріха, а не покаяння. Будь-які сумніви та безпідставні страхи залишайте за порогом Церкви. Покладіться на Бога і очистіть свою душу, відкинувши страх і невпевненість.
Ніколи навмисне не приховуйте той чи інший гріх – така сповідь не вважатиметься дійсною. Крім того, вчинивши так, Ви не тільки не отримаєте зцілення, але й двічі згрішите – маловір’ям і недовірою до Господа, який так знає про кожний Ваш гріх.
Сповідайтеся насамперед у тому, за що відчуваєте сором, але не прагніть поспіхом перерахувати якнайбільше гріхів. Якщо Вам дуже важко озвучити той чи інший тяжкий гріх, напишіть його назву на аркуші паперу та передайте батюшку в момент сповіді. Однак не варто робити так на постійній основі – це, швидше, рідкісний припустимий виняток. Після цього обов’язково вибачтеся за сором’язливість у сповіданні власних гріхів.
Пам’ятайте про те, що сповідь подібна до лазні, що омиває Вашу душу. Стверджувати, що Ви безгрішні, тому що нічого поганого іншим людям не робите – щонайменше безрозсудно. Згадайте мудрі слова, написані в Книзі Еклезіяста: «Немає людини праведної на землі, яка б робила добро і не грішила».
Не варто відкладати озвучення найганебніших гріхів іншим разом. Один батюшка так висловився щодо цього: «Я вже дванадцятий рік служу в Храмі, і за стільки років ще не зустрів жодного «оригінального» гріха, який би мене по-справжньому вразив. Все, в чому зазвичай люди сповідаються, вже було, і неодноразово. З початку біблійних часів поки не винайшли нових гріхів. Так, життя змінюється, але пристрасті та спокуси, що долають людство, залишилися колишніми».
Сповідаючись і змиваючи свої гріхи, дійте так, ніби Ви і справді перебуваєте в лазні – адже логічніше відмитися повністю, а не вимити окремі частини тіла, інші залишивши брудними.
Не слід уникати сповіді, якщо Вам здається, що доведеться повторюватися і називати раніше вже скоєні гріхи. Є такий вислів: «Навіщо мені каятися, якщо я все одно згрішу» – але, у такому разі, навіщо ми миємо руки, якщо вони все одно забруднюються?
Про ще одну грубу помилку на сповіді згадав і Преподобний Паїсій Святогорець. Якось його запитали:
– Отче, якщо людина, яка сповідається, не відчуває тієї гіркоти, яку вона відчувала, поки грішила, це говорить про те, що у неї не буде справжнього покаяння?
– Якщо з моменту вчинення гріха минув деякий час, гострого болю людина не відчує, адже рана вже встигла затягнутися. – Відповів Старець, і, задумавшись, додав, – Необхідно бути дуже уважним, щоб, сповідаючись, уникнути величезної помилки – у жодному разі не можна починати виправдовувати себе.
Припустимо, я прийшов сповідатися і каюсь перед батюшкою в тому, що, наприклад, на когось розгнівався. І нехай ця людина, що розлютила мене, заслуговувала на тумака – я не повинен намагатися довести духовнику, що він був по-справжньому винен, щоб батюшка не почав мене виправдовувати. Людина, яка під час сповіді прагне себе виправдати, не відчує справжньої внутрішньої благодаті, не заспокоїться, адже їй доведеться, як і раніше, сперечатися зі своєю совістю.
Кожне його виправдання – черговий тягар, який йому й доведеться нести. А є, навпаки, люди, які навіть за найменший гріх відчувають велику провину. Вони приймають від батюшки тяжку покуту, відчуваючи при цьому невимовну, велику радість.
Так, наприклад, є людина, яка зірвала без дозволу одну маленьку ягідку винограду – і звинувачує він себе за це так, ніби вкрав безліч кошиків з виноградом, весь час думає про це і докоряє собі скоєний гріх. Але є й інша людина – він краде виноград ящиками і водночас виправдовується і стверджує, що взяв зовсім небагато.
Неможливо висловити словами, яку втіху Господню випробовує людина, яка не тільки не прагне виправдати себе, але й перебільшує власний крихітний гріх, переживає і страждає через нього так, ніби бі він здійснив тяжкий гріх. У таких випадках ми спостерігаємо приклад Божественної справедливості – ми бачимо, як Господь віддає людям у їхніх справах.