Мета життя православного християнина – з’єднання з Богом. Слово релігія так і перекладається з латинської мови – відновлення зв’язку. (Звідси, наприклад, і слово ліга – в музичній грамоті дуга, що з’єднує ноти.)
Слова віра, довіра, впевненість однокореневі. Ми віримо в Бога і довіряємо Йому. У нас є впевненість, що Господь завжди поруч, завжди близько і ніколи не залишить Своїх чад, хто звертається до Нього. Саме впевненість, а не самовпевненість, то є надія тільки на свої власні немічні сили. Християнин знає, що в його житті діє Промисел Божий (тобто турбота Бога про нас), який веде його часом через складні випробування для спасіння. Ось чому православний не самотній в цьому світі. Бог ніколи його не залишить. Цим він відрізняється від людей невіруючих або маловірів. Їхнє життя – постійна напруга, страх: як вижити в цьому світі? Що буде завтра? У православної людини не повинно бути страху перед сьогоденням і майбутнім. Досконала любов до Бога, віра в Нього виганяє страх (1 Ін 4, 18). Але віра – не просто визнання того, що існує якийсь Космічний Розум, Абсолют, це – живий зв’язок з Живим Богом.
Без віри неможлива дія жодного Таїнства або навіть обряду. Благодать Божа, що зціляє і зміцнює нас, подається тільки по нашій особистій вірі. Священнодійство не магічний ритуал: за нас зробили якусь дію, і тепер у нас все буде добре. Ні, потрібно відкрити своє серце Богу, звернутися до Нього особисто.
Якщо ми звернемося до Євангелія, то побачимо, що Господь чинить знаки (в тому числі лікування) або по вірі хто звертається до Нього, або по вірі тих людей, які просять за недужих. Наприклад, одного разу Христос навчав народ в якомусь будинку і до цього будинку принесли розслабленого, паралізованої людини. Не маючи можливості через натовп увійти в будинок, що принесли розібрали покрівлю та спустили ліжко з хворим через дах. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину Прощаються тобі гріхи твої (Мк 2, 5). І зцілив його. Тобто диво відбулося по вірі друзів розслабленого, які дуже хотіли його зцілення.
А ось приклад особистого звернення. Жінка, хвора на кровотечу була дванадцять років і витратила все добро своє на лікарів, мала міцну віру в те, що, тільки доторкнувшись до одягу Спасителя, вона отримає зцілення. Доторкнувшись до ризи Христа, вона отримала зцілення. Сам Господь похвалив її віру, сказавши: Дочко, твоя віра твоя спасла тебе (Мф 9, 22). І таких прикладів в Святому Письмі чимало.
Найголовніші питання – як знайти віру і як зміцнити її в своєму серці? Віра здобувається через звернення до Бога, через молитву. Молячись, людина починає відчувати присутність Божу у своєму житті, і їй вже не потрібні інші докази буття Божого. Він знає, що, звертаючись з молитвою до Господа, він отримує те, що просимо. Друге, ніж зміцнюється віра, це подяка Богу. Необхідно помічати у своєму житті благодіяння і дари Божі, що проливаються на нас. Притому дякувати Господу потрібно не тільки за приємні хвилини життя, а й за випробування. «Сталося хороше – благословляй Бога, і хороше залишиться. Сталося погане – благословляй Бога, і погане припиниться. Слава Богу за все!” – каже святитель Іоанн Златоуст.
В молитвах ми звертаємося не тільки до Бога, але і до Матері Божої, Пресвятій Богородиці: Вона – Мати всіх православних християн. Коли Спаситель був прибитий до хреста, відчував муки і страждання за людей, Він побачив апостола Іоанна Богослова і Свою Матір, що стоять біля Хреста. Господь сказав Їй: ось син твій, а учневі – Оце мати твоя! Цим Він в особі Іоанна Богослова усиновив Матері Божої весь рід християнський. І з тих пір ми звертаємося до Неї як нашої Заступниці і Заступницю перед Її Сином.
Також ми молимося святим угодникам Божим і святим ангелам, як є нашими небесними покровителями і моляться за нас у Престолу Божого. Вони зберігають нас від всякого зла і допомагають в добрих справах.