Кожному знайомий стан душі, коли все здається безрадісним і не здатним змінитись на краще. Особливо коли світ переживає страшні події, як нині, гинуть люди, або коли тяжкі хвороби забирають життя близьких. Не кожен може перенести це. Найчастіше можна почути, що немає ні на що сил, пропав сон, весь час хочеться плакати. Зневіра…
Як тінь воно огортає наше життя, тяжкістю лягає на душу. Можна поділитися своїм станом з рідними та знайомими, прийнявши їхні поради та підтримку. Можна звернутися до психолога або спробувати впоратися зі зневірою самостійно. Як би там не було, з ями безнадійності та смутку треба вибиратися, знайшовши свій особистий спосіб, як це зробити.
Для православної людини ця проблема – як упоратися зі зневірою – вирішується однозначно. «Смуток – тяжкий гріх. Він забирає всі сили душі. Надія окрилює», – сказав в одній із бесід схіархімандрит Ілій (Ноздрін). Отже, і боротися з засмученням потрібно, як із гріхом та хворобою душі.
Православний шлях навчає нас радості, незалежно від нашого стану та обставин. Справжня глибока радість життя може бути досягнута лише з Богом, і тільки Він може дати душі сили подолати зневіру.
Коли ми поринаємо у відчай і безнадійність, ми просимо Господа зміцнити нашу віру і подарувати надію. Така молитва дає можливість дивитися вперед, незважаючи на всі труднощі.
Бог ніколи не залишає нас у наших стражданнях і болях, Він завжди готовий простягнути руку допомоги. Тимчасове засмучення теж, з Божою допомогою, може бути подолано.
Стан зневіри відчували, так чи інакше, всі люди, незалежно від ступеня їхнього благочестя. Протягом багатьох століть святі отці на практиці діяльно пізнавали способи боротьби з гріхами та пристрастями. Ми пропонуємо звернутися до досвіду преподобних оптинських старців і вислухати їх повчання про боротьбу з нудьгою.
Преподобний Амвросій Оптинський давав такі поради:
«Нападе на тебе туга – читай Євангеліє. Помічаєш, що в тебе буває зневіра від великої суєти і від упущення правила, а також від великого примусу та праць. Додам до цього: буває зневіра і від марнославства, коли щось не по-нашому робиться або інші говорять про нас не так, як би нам хотілося. Ще буває зневіра від прагнення непосильного. Міра у всьому хороша.
Усього необхідніша і корисніша молитва, тобто прохання милості і допомоги Божої у будь-який час, коли більше в хворобі, коли страждаючий утискаємо буває або хворобою тілесною, або безрадісним томленням душевним і взагалі сумним настроєм духу, що ясно підтверджує і святий апостол Яків, говорячи: «Злостраджує». нехай молиться (тобто закликаючи милість і допомогу Божу), чи хто веселий, нехай співає псалми… (див. Як. 5, 13). Раджу тобі в даний час читати ці листи <святителя Іоанна Золотоуста до дияконіси Олімпіади> з увагою і перечитувати: у них ти побачиш, як корисно терпіти хвороби і всякі скорботи з подякою та покірністю Божій волі, хоча справа ця й дуже небезважна».
Преподобний Макарій наставляв:
«Причиною занепаду духу і страху, звичайно, суть – наші гріхи… Ти так була засліплена уявною своєю святістю і цнотливістю, що не могла бачити своїх недуг: тому тепер страждаєш від туги та інших негараздів.
Пропоную пораду проти зневіри: терпіння, псалмоспів та молитва.
Вважати ж надію не на свої справи, чесноти та подвиги, але на невимовну милість Божу та заслуги Спаса нашого Ісуса Христа, без яких жодні наші справи не могли б нас врятувати. А коли ворог завдає журливих помислів про гріхи і вкладає безнадії, то вдавайтеся також до заслуг Сина Божого, бо Він прийшов грішників спасти, за них пролив Пречисту Кров Свою і взяв на Себе всього світу гріхи, зазнав хресної смерті. Нехай це буде нам надією і втіхою до отримання вічних благ. Усі, котрі відходять звідси у вірі та надії майбутнього життя і з прийняттям обрядів церковних, віримо, що милість Божа з ними створиться. Якщо що й погрішили в житії цьому, то Церква, Мати наша, приносить за них молитви при Безкровній Жертві, церковному богослужінні і псалмоспіві, а також і милостиня, що чиниться убогим, про душі їх приносить їм велику користь».
Преподобний Антоній відповідав своїм чадам так:
«Бують дні червоні, радісні, бувають і чорні, похмурі від різних життєвих неприємностей. А це вказує, щоб у радості не забувати, а в неприємностях не надто впадати духом, бо як після негоди бувають дні червоні, так і після зневіри весело буває на душі.
…Коли ми такі немічні й слабкі, що ні дати собі чогось, ні відкинути від себе чогось тяжкого не можемо, то разом помолимося Матері Божої і попросимо: “Виконай, Чиста, веселе серце моє, Твою нетлінну радість, що радує, веселощі народжуючи Винного, печаль гріховну споживаючого, і мир (спокій) подає всякий розум переважний”.
А що ви мало молитеся Богу, і рідко коли читаєте, я жалкую про те, бо у вас на всі інші часи є, а на молитву і читання немає його. Від цього ви і відчуваєте в собі зневіру і тужливість, і занепокоєння про свою невідомість, і недовірливість. А коли будете частіше перебувати в молитві, і смуток свій у всьому покладатимете на Господа Бога, і надіятись на Його всесильну допомогу, тоді Він і заспокоїть вашу душу.
Отже, улюблене моє чадо, ні про що не журися, а на Бога сподівайся і намагайся при неприємності, що трапляються, стверджувати це: в ім’я Господа Ісуса Христа все терплю!
Преподобний Варсонофій Оптинський рекомендував у зневірі звертати особливу увагу на тривалість сну:
<Послушник каявся батюшці, що проспав зайву годину> «Це вас боре демон. Він усіх боре. Боров він і преподобного Серафима Саровського, і преподобного Єфрема Сиріна, який склав усім відому молитву: “Господи і Владико живота мого…” Дивіться, що він поставив на першому місці: “Дух ледарства”, і, як наслідок ледарства, “смутку” не дай мені”, каже він. Це — лютий біс. На вас він нападає сном, на інших вже наяву зневірою, тугою. На кого, як може, так і нападає. Адже ви не можете сказати, що ви перебуваєте у ледарстві…» – «Так, батюшка, майже немає хвилини вільної». – «Ну ось, він на вас нападає сном; нічого, не журіться».
І ще кілька коротких порад.
Оптинські старці особливу увагу звертали на необхідність покаяння у гріху зневіри.
«Від смутку рятуй себе, як від недуги блудної. Він із семи смертоносних пристрастей» (преподобний Мойсей).
Окрім іншого, як і за все, що посилається Господом, святі отці просили дякувати Йому і за зневіру.
«Під тягарем посади мужися про Господа і внутрішній хрест зневіри неси в терпінні та подяці Милосердного Бога, який відвідує нас скорботними наведеннями. Йому приємні люди не в спокої та веселощі, але в печі смиренності, яка виправдовує долі Вишнього з подякою. Через безліч хвороб у серці втіхи звеселять душу твою. Уповай на Бога, а не сумуйте! Від Того спасіння» (преподобній Мойсей).
Віра завжди зберігає, нехай маленьке, але живе зернятко надії в серці, охопленому зневірою. Душа, знаходячи силу у вірі і молячись, знаходить підтримку і втіху в божественній любові. Цей шлях, заснований на смиренності та любові до Бога, допомагає подолати зневіру та здобути внутрішній спокій.
Ми закликаємо всіх, хто відчуває зневіру, звернутися до Небесного Батька, бо тільки Він здатний допомогти нам подолати наші труднощі, тільки Він може подарувати вічну радість.