Молитва, як відомо, – це звернення до Бога, прохання до Нього, а в ідеалі – розмова з Ним. Але тут же постає питання: чи не з самим собою розмовляє той, хто молиться? Де гарантія, що Бог чує? Адже далеко не всі наші прохання виконуються.
Підхід до молитви має бути не утилітарним, а, як кажуть, феноменологічним. Щоб правильно оцінити її «результативність», варто дивитися не на те, що станеться в майбутньому (здійснення бажання), а на сам процес. Адже у розмові беруть участь дві сторони.
Чому ми не чуємо і не бачимо Бога? У Старому Завіті Він говорить прямо, що неможливо побачити Його і залишитися живим. Причина – прилучення людини до смерті через прийняття зла (на рівні з добром: саме це сталося з першими людьми в Едемі). Христос якраз і прийшов на землю, щоб визволити людину від смерті й дати можливість повернутися до життя. Звичайно, без волі людини це неможливо. Вона має зректися смерті – гріха. Лише тоді ми знову зможемо говорити з Ним віч-на-віч.
Оскільки нам ще далеко до повного зречення гріха, ми не готові почути ствердну чи негативну відповідь. Хоча насправді вона є завжди, за винятком випадків, коли ми просто тарабанимо текст, не замислюючись над його сенсом. На заклинання ні Бог, ні Його святі не відповідають.
Втім, навіть у гріховному стані можна отримати відповідь. Церковний досвід свідчить, що часто до спілкування з грішником сходить Божа Мати (тому ми її шануємо як «Швидку Помічницю», «Надію та Заступницю»): історія Марії Єгипетської, ікона «Несподівана Радість» та багато інших свідчень.
Головна умова – внутрішня тиша. Це означає, що потрібно відволіктися від сторонніх думок. Така рекомендація міститься в будь-якому молитвослові на початку ранкових молитов: «трохи почекай, доки всі почуття твої не прийдуть у тишу і думки твої не залишать усе земне, і тоді вимовляй наступні молитви, без поспішності та з увагою серця».
Це складно, але якщо є бажання – поступово вийде.
Коли людина занурюється в аскетику, вона може втратити почуття міри. Часто, начитавшись афонських подвижників і отців-пустельників, вона намагається практикувати Ісусову молитву «за правилами»: певна поза, чотки, невпинне виголошення… Але пустельники на те й пустельники – вони вже мають внутрішню молитву або принаймні націленість на неї.
Для тих, хто живе у світі, де тиша та постійне зосередження на своєму внутрішньому житті можуть призвести, у кращому разі, до розсіяності у виконанні обов’язків, а у гіршому – до психологічних проблем, «техніка» навіть не вторинна, а взагалі не має особливого значення.
Святитель Феофан Затворник нагадує, що Ісусова молитва – це лише засіб досягнення безперервної молитви. Від того, що людина перестане думати й просто повторюватиме Ісусову молитву, вона не наблизиться до Бога, а лише звикне до механічного повторення. Господу це не потрібно. Святитель Феофан закликає до «богомислення» – роздумів про Бога, що включають серйозну роботу над своїм розумом через богослов’я.
Зміст молитви – ключовий. Це стосується не лише Ісусової молитви. Механічне повторення – груба помилка. Саме про це Господь попереджає, коли говорить, що язичники думають, ніби «в багатослівності своїй будуть почуті».
Кому помолитися, щоб помститися?
Церковниця в нашому соборі розповідає:
– Підходить жінка й питає: «Кому мені помолитися? Мені помститися треба». Я відповідаю: «У нас таким не займаються». Вона образилася й пішла, навіть слухати не стала.
Людина слабка й, зазнавши образи, хоче, щоб кривдник отримав по заслугах. Молитва проти кривдника – явище не унікальне. Ось 108-й псалом: «Нехай будуть дні його короткі, і гідність його нехай прийме інший. Нехай будуть сини його сиротами, а дружина його вдовою…» Але це Старий Завіт.
Відмовлятися від Старого Завіту, а тим більше від Псалтиря, не варто. Християнські тлумачі пояснюють ці рядки як прокляття бісів.
Не можна молитися про помсту не тому, що ідея відплати сама по собі неправильна, а тому, що ми не знаємо мотивів, внутрішнього стану та духовних можливостей кривдників.
Тож молитися «проти» когось не можна з тієї ж причини, що й засуджувати: «Якою мірою судите, такою будете суджені». Молитва має бути про відновлення справедливості, а не про покарання винного. А далі вже Господь розбереться.
Тверезість – норма життя
Один знайомий священик каже: «Промолювати ситуацію». Якщо щось заплуталося – почати молитися й чекати рішення або відповіді від Бога. Це може спрацювати двома шляхами: проблема сама собою вирішується або ж приходить адекватна відповідь. Іноді вона народжується вже в процесі молитви.
Але тут важливо розуміти нашу людську слабкість. Ми чуємо те, що хочемо почути. Іноді це не найкращі речі.
Тому, якщо, наприклад, людина молилася перед іспитом із хімії й раптом у видінні їй з’явився періодичний закон – краще записати його й перевірити «на тверезу голову». Щоб не видати якусь нісенітницю.
Розсудливість у молитві необхідна. «Я молився, і мені спало на думку…» – можна почути як від новачка, так і від людини з великим церковним досвідом. Але чи справді ця думка була відповіддю на молитву? Чи, можливо, просто наслідком розсіяності?
Якщо думка бентежить або відволікає – її варто ігнорувати. Якщо ж вона здається мудрою, то потрібно перевірити її:
Помолитися ще раз Запитати поради у досвідчених людей Протестувати обережно, без радикальних рішень
Якщо немає часу на перевірку – хоча б просто зосередитися й молитися ще раз. І не нарікати, якщо не спрацювало: це не Бог обманює наші очікування, а ми самі можемо себе обманути.