Гордість вас уб’є. Назавжди. Гордість – це гріх, який, найімовірніше, заважає вам визнати вашу відчайдушну потребу в Спасителі. Ті, хто вважає, що не мають проблем зі здоров’ям, не підуть на прийом до лікаря.
За ступенем небезпеки гордість важко порівняти з чимось. Коли справа доходить до дослідження нашого серця, то для тих, хто має гордість, це складний час. Гордість вражає наш зір, змушуючи дивитися на все через призму, що прикрашає і спотворює реальність. Навіть каліцтво нашого гріха вона малює гарними фарбами.
Ми не можемо сказати, що ми не маємо проблем з гордістю, бо самі не помічаємо її в нашому серці. І ці милі моменти, коли я погладжую себе по грудях і кажу, що в мене все добре, повинні насторожувати найбільше. Мені потрібно надіти окуляри Христового смирення і досліджувати своє серце на предмет прихованої гордості та її симптомів.
Пошук недоліків
Гордість не тільки спонукає заперечувати наявність зла в нас, але й змушує не помічати Божу доброту в інших. Ми «просіваємо» людей через сито власного сприйняття і дозволяємо лише недолікам через це сито бути схожим. І ось так формуємо уявлення про оточуючих.
Коли я слухаю проповідь або вивчаю уривок з Писання, то гордість спонукає уникати «операції», яку Святий Дух хоче провести над моїм серцем. Гордість рекомендує натомість краще написати текст для блогу або скласти план можливої розмови з людиною, якій «насправді потрібно це послухати».
Різкість
Ті, хто заражений гордістю, з презирством, роздратуванням, розчаруванням та осудом говорять про гріхи інших. Гордість ховається за ширмою зменшення духовної боротьби інших віруючих. Вона ховається за нашими жартами, що висміюють наше подружжя. Вона навіть може просочуватися у молитви за друзів.
Поверхня
Коли гордість живе у серці, ми більше турбуємося про те, що думають про нас інші, а не про те, що насправді відбувається у нашій душі. Ми боремося лише з тими гріхами, які впливають на думку інших про нас, але миримось із тими, що ніхто не бачить. Ми досягаємо великого успіху в тих областях святості, які добре помітні оточуючим, але мало дбаємо про наші внутрішні «потаємні місця».
Захисна поведінка
Ті, хто сподівається виключно на праведність Христа, знайдуть у ній надійний притулок від різних нападок людей та сатани. Справжня смиренність не втрачає самовладання і не кидається на захист перед викликами та докорами. Натомість продовжує робити добро, вручивши свою душу вірному Творцю.
Чим більше слів звучить проти смиренного християнина, тим довше він зберігатиме мовчання, доки не увійде до своєї «таємної кімнати» і не відкриє уста в молитві.
Самовпевненість перед Богом
Упокорення наближається до Бога з упевненістю, яку дає Христос. Якщо з цього рівняння випадає один із елементів (смиренність чи впевненість), тоді наші серця, ймовірно, виявляться вражені гордістю. Дехто не відчуває браку сміливості перед Богом і навіть ризикує забути, що Він є Бог.
Шкода, але багато хто забуває про те, що сказано в Псалмі 2:11: «Служіть Господу зі страхом і радійте з трепетом».
Є й ті, хто відчуває невпевненість у присутності Бога, що звучить як смиренність, хоч насправді є іншим симптомом гордості. Такі люди демонструють віру в те, що їхні гріхи більше, ніж Його благодать. Ми маємо не сумніватися в силі крові Христа і дивитися не на себе, а на Христа.
Жага уваги
Гордість відчайдушно бажає уваги, поваги та поклоніння у всіх його формах.
Це бажання може набувати форми хвастощів. Це бажання може виражатися в нездатності сказати «ні» і прагненні завжди бути необхідним. Це бажання може виявлятися як нав’язливе прагнення одружитися. А у одружених – як мрії про інший, кращий шлюб, в якому тебе любитимуть. Це бажання може виражатися у вигляді одержимості мати більш дорогий автомобіль, більший будинок, посаду вище. І все це через пошук слави від людей, а не від Бога.
Нехтування іншими
Гордість уважна. Вона прославляє тих, кого шанує цей світ, надає більшого значення їхнім словам, бажанням та потребам. Горді відчувають трепет, коли люди, які мають владу, їх помічають. Ми усвідомлено чи несвідомо обходимо слабких, незручних та непривабливих, бо вважаємо, що ті нічого не можуть нам дати.
Можливо, багато хто з нас страждає від гордості більше, ніж ми думаємо.
Але для таких людей є гарна новина. Визнання гордості – перший сигнал її кінця. Це означає, що війна вже розпочалася. Тому що тільки Дух Божий, працюючи в наших серцях, упокорює нас. І тоді покривало гордості спадає з очей і ми починаємо бачити себе в істинному світлі, визнаючи власну хворобу і шукаючи зцілення.
З милості Божої ми можемо знову звернутися до цієї славної доброї звістки, в яку віримо, яка говорить про Нього, навіть коли викриває нашу гордість у всіх її прихованих проявах. Так само, як моя прихована гірдость одного разу вела мене до смерті, так і визнання гордості веде мене до життя, спонукаючи ще більше схопитися за праведність Христа.