Часом буває, що здійснюючи звичайне молитовне правило, молячись зі всіма в храмі, ти відчуваєш, ніби твоє звернення до Бога залишається без відповіді. З чим пов’язане відчуття богозалишення, з яким певного моменту духовного життя довелося стикатися, мабуть, кожному воцерковленому парафіянину? Чи означає це, що Бог не чує нашої молитви? Як подолати такий стан?
Так буває так. Ми приходимо до храму, і на початковому етапі воцерковлення нас підтримує благодать Божа, а потім настає час, коли нам здається, що все те, що ми робимо, робимо якось не так, і Бог правда не відповідає.
Настання цього періоду – не привод опускати руки, а стимул для плідної внутрішньої роботи, щоб просунутися вперед. Подібний досвід переживали люди у всі часи, і ми можемо повчитися на прикладі святих тому, як поводитися, коли здається, що небеса мовчати і Бог не відповідає.
Одним із яскравих прикладів переживання богозлишення є досвід преподобного Силуана Афонського. Старець Силуан роками молився без відповіді, але не слабшав у своєму прагненні до пізнання Бога. Всім відома найважливіша частина відкриття Господа преподобному Силуану, яка полягає в словах: «Тримай свій розум у пеклі і не впадай у відчай».
Учень старця Силуана, архімандрит Софроній, пише про розуміння досвіду богозлишення самим преподобним: «У старця була своєрідна думка, що шукати Бога може тільки той, хто Його пізнав і потім втратив. Він думав, що всяке шукання Бога випереджається якось навіюванням Бога. Бог не творить над людиною жодного насильства, але терпляче стоїть біля серця людського і смиренно чекає, коли відчиниться Йому це серце. Бог Сам шукає людину, перш ніж людина знайде Його; і коли, вловивши слушний момент, Господь є людиною, тільки тоді людина пізнає Бога в цій мірі і починає вже шукати Бога, Який ховається від серця.
Старець говорив: “Як шукатимеш те, чого не втрачав? Як шукатимеш ті, чого не знаєш зовсім? Але душа знає Господа, і тому шукає Його”».
Саме попередній досвід живого пізнання Бога може допомогти нам, коли починає здаватися, що сили вже немає навіть коротко помолитися. Бог бачить нас і в ці хвилини чи періоди нашої життя.
У святоотецькій літературі, стародавніх патериках і житіях святих ми можемо зустріти безліч свідчень того, як люди стояли перед вибором, вже, здавалося б, зробивши його. Залишитися в монастирі чи піти у світ?
Ця тема багатьох повчань та роздумів житійної літератури. Коли ми переживаємо кризу середнього віку, особливо важливо зберігати собі від поспішних рішень щодо кардинальних змін у своїй житті.
Це стосується будь-якої професії. Коли, наприклад, священик залишає своє служіння, це сприймається людьми як духовна трагедія, катастрофа. Це так і є, звісно. Але якщо ми подивимося і на інші сфери життя і професії, пов’язані особливо зі служінням людям, то також можемо побачити, як трагічно може все обернутися, коли людина змінює сферу діяльності, сподіваючись втекти від себе, і в результаті втрачає і професію, і якусь цінну частину свого життя. Від себе точно не втечеш – ні в монастир, ні назад у світ монастиря. І не завжди зміна діяльності може піти на благо. Потрібно молитися Богу про дарування сил до того, щоб, залишаючись на своєму місці, приносити користь і собі та ближнім.
Молитися не лише у храмі, а й удома. Тому раджу звернути увагу на звичайний домашній молитвослів. Серед різних молитв у ньому є каноні. Їх, як правило, три: Спаситель, Пресвята Богородиця і Ангел Хранитель. Канон – це текст, що складається з дев’яти уривків (пісней). У храмі канон (Спаситель, Богородиця чи той святий, пам’ять якого молитвенно звершується) читається щодня за вечірнім богослужінням. Наявність трьох канонів у нашому молитвослові говорити про нерозривний зв’язок між молитвою, яка відбувається у храмі, та нашою домашньою молитвою. У канонах закладено глибоке значення, і богословське наповнення канонів часом набагато глибше, ніж зміст акафістів, які у богослужіння вживаються значно рідше.
Корисним для кожного християнина було б ознайомитись з каноном того святого, ім’я якого ми носимо. Богослужбові тексти з часом стають дедалі доступнішими, і багато канонів святим можна знайти у вільному доступі в Інтернеті. Також можна вдома прочитати той канон, який читатиметься за найближчим богослужінням, – тоді доля у спільній молитві у храмі буде більш осознаною. Поінформована молитва наближає нас до Бога, повертає відчуття благодаті, яке ми відчували на початку шляху.
У життя кожної людини може статися так, що її віра похитнеться або взагалі настане час невіри. Митрополит Антоній Сурозький, згадуючи про свого духовника, ігумена Афанасія, наголошував на такій деталі: у духовній семінарії майбутній отець Опанас втратив віру. Потім знайшов її знову і з усіх сил своєї душі постарався зберегти і примножити. У результаті ставши ченцем та уважним духовником.
Святий праведний Іоанн Кронштадтський у своїх творах багато міркує над проблемою втрати віри. «Якщо не гріти в серці теплоти віри, то може від недбальства зовсім згаснути в нас віра; може зовсім померти для нас християнство з усіма його обрядами. Ворог про те тільки й намагається, щоб погасити віру в серці і забути всі істини християнства».
Але зневірятися не варто. «Треба сподіватися на Господа за всіх спокус, за всіх безрадісних станів душі: Господь визволить».