Запитання:
«Як просити так, щоб Господь дав те, про що просимо?»
“Коли Ісус підходив до Єрихона, один сліпий сидів при дорозі, просячи милостиню. А іншого виходу в нього й не було, бо не існувало жодного товариства сліпих, інвалідності чи пенсії. Якщо ти немічний, тебе або годуватимуть твої діти, якщо вони є, або доведеться просити милостиню. Інших варіантів не існувало.
І ось він сидів при дорозі, просячи милостиню. Почувши, що повз нього проходить натовп, запитав: «Що це таке?» Бо зазвичай люди не ходять такими великими групами – йдуть двоє-троє, а тут ціла юрба. Йому сказали, що це Ісус Назарянин. Назарянин – це людина, яка присвятила себе Богу. Назареї не пили нічого виноградного, взагалі нічого хмільного, і не стригли волосся.
Йому кажуть, що це Ісус Назарянин, а сліпий зробив зовсім інший висновок. Він закричав: «Ісусе, сину Давидів, помилуй мене!» Йому кажуть, що це Назарянин, а він кричить, що це Христос. Адже «син Давидів» – це одне з імен того Месії-Христа, який мав прийти за пророцтвом, даним ще за часів Мойсея:
«Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, як мене, поставить тобі Господь Бог твій, Його слухайте. І буде: кожна душа, що не послухає Того Пророка, буде вигублена з народу».
Усі чекали на Христа-Месію, але ніхто з цього натовпу не вважав Його Христом. Вони бачили в Ньому праведну людину, доброго вчителя, рабина. А цей сліпий став голосно кричати, що Він – саме той син Давидів, адже саме з роду Давидового мав прийти Христос.
І ось він кричить: «Ісусе, сину Давидів, помилуй мене!» Жодної довгої молитви – всього кілька слів. Приблизно як у нашій Ісусовій молитві:
«Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного».
«Христе» – це те саме, що «син Давидів». Ми додаємо «Сину Божий», а цей сліпий тоді ще цього не знав. Але в цій короткій молитві містяться всі можливі прохання.
Коли ми стоїмо в храмі, і священник проголошує якусь молитву, наприклад: «За мир із висоти й спасіння душ наших, Господу помолімось», як ми відповідаємо? «Господи, помилуй». І так само про все: про добру погоду, про врожай, про мирні часи – завжди одне й те ж: «Господи, помилуй».
Це найголовніша молитва, яка є в Церкві у всі часи.
І потрібно це запам’ятати, особливо коли постаріємо, ослабнемо або почнемо втрачати розум. Якщо скажемо: «Я вже не можу молитися довгими молитвами» – це не страшно. Якщо ще можеш молитися хоча б двома словами – «Господи, помилуй», – то твоя молитва вже повноцінна. Бо в ній є звернення до Господа і є прохання – «помилуй».
І цей сліпий теж не довгою молитвою молився. Він кричав: «Ісусе, сину Давидів, помилуй мене!» Ті, що йшли попереду, змушували його мовчати, бо, на їхню думку, він говорив крамольні речі: «Який це син Давидів? Це Назарянин!» Але він ще голосніше кричав: «Сину Давидів, помилуй мене!»
Ісус, зупинившись, наказав привести його до Себе і, коли той підійшов, запитав: «Чого ти хочеш від Мене?» Він сказав: «Господи! Щоб я прозрів». Ісус сказав йому: «Прозри! Віра твоя спасла тебе».
У чому суть цієї віри, яка його врятувала?
По-перше, він не боявся натовпу, від якого повністю залежав (бо саме ці люди давали йому милостиню). А коли думка більшості така сильна, її дуже важко подолати. Але він визнав Ісуса Христом. По-друге, він не припиняв просити: йому наказували замовкнути, а він продовжував благати. І саме ця віра в Христа та невпинна молитва врятували його. Ось так само і нам потрібно діяти.
Ми, можливо, не сліпі фізично й можемо бачити світ. Але дуже часто ми перебуваємо в духовній сліпоті, не розрізняючи, що є добро, а що – зло. Ми засліплені чужими думками, словами, і буває, що людина заплуталася: що добре, а що погано?
І найголовніше – побачити світло істини. Бо ми часто буваємо сліпими до того, що веде нас до Христа.
І потрібно просити про прозріння. І коли світло почне пробиватися – йти за ним. Як цей сліпий, що прозрів і не сказав: «О, тепер піду розважатися, подивлюся на світ, стільки років нічого не бачив». Ні, він пішов за Христом, слідом за Ним.
Отже, будемо молитися: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». І частіше це робити. Коли під час Літургії хор співає «Господи, помилуй», це наша головна молитва. Нам потрібно в ній брати участь.
Не тільки вустами – вустами співає хор, це їхня справа. Але нам потрібно в цей час розумом звертатися до Бога. Не так, що я стою, думаю про своє, а хор співає «Господи, помилуй». Ні, так не повинно бути.
Молитва – це праця. І досить важка, якщо вона уважна, бо дуже складно утримувати увагу. Але потрібно з усією старанністю невпинно волати: «Господи, помилуй». Тоді Господь обов’язково помилує.
Бо ми сьогодні читали апостола Павла саме про це. Що він сказав?
«Вірне це слово і всякого прийняття гідне, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я – перший».
Ось так і потрібно думати: я – грішник, Христос прийшов спасти мене, і Він не відступиться.
Ми повинні трудитися. Але головне – не відволікатися на марне. Життя вічне – це дар Божий, який дається кожному, хто щиро про нього просить.