Чи можна приймати ікони, які подарували незнайомці? А що робити, якщо ікону дарує ворог, нібито на знак примирення?
Чи можна нам самим дарувати ікони недругами чи тим, до кого ми ставимося не дуже добре?
Багато священнослужителів вважають, що ні дарувати, ні приймати ікони від незнайомців чи ворогів таки не варто. Офіційна Церква, звичайно, не забороняє нам цього робити, проте традиція утримання від подібних подарунків пояснюється дуже просто та логічно.
Наші пращури вірили в те, що Святий образ можна «заговорити». Тоді подарована ікона посіє в будинку розлад і принесе своєму власнику та його близьким нещастя. Крім того, нерідко люди дарували своїм недругам і так звані «адописні ікони» – такі образи, зрозуміло, нічого спільного зі Святістю та Богом не мали.
Крім того, ікони не слід дарувати іновірцям (подібний подарунок може розцінитися як образу їхніх релігійних почуттів) та атеїстам. Невіруючій людині Святий образ ні до чого – ні молитися, ні милуватися нею він все одно не стане.
Не варто передаровувати ікону, отриману від когось у подарунок, крім тих випадків, коли образ передається у спадок. Але пам’ятайте про те, що ікона – це дуже дорогий (не в грошовому, а в духовному сенсі) подарунок, а тому і подавати його слід тільки дуже близьким і улюбленим людям.
Ні дарувати, ні приймати образи, не освячені в церкві, не можна, якщо, звичайно, Ви не збираєтеся принести цю ікону в дар храму чи монастирську обітель.
Саме слово «ікона» у дослівному перекладі означає «зображення», проте з давніх-давен «іконами» називають будь-які мальовничі образи, що мають безпосереднє відношення до релігії. Деякі з цих зображень двомірні: наприклад, мозаїка, картина, емаль або мініатюра, але наші предки знали також і про тривимірні ікони.
Багато християн переконані в тому, що «класичні» образи – це образи, написані в візантійській манері, однак жодна віруюча людина не повинна нехтувати іконою, написаною в незвичному для неї стилі. У кожного майстра-іконописця своя художня манера, проте не стиль перетворює просте зображення на ікону, але його сюжет, суть і можливість використання.
Справжні художники-іконописці ретельно готуються до написання образу і молитвами, і постами, і вченням.
В іконах завжди полягає Божественна правда, тому що процес виготовлення Святого образу – це свого роду особлива молитва. Іншими словами, ікони народжуються з молитов для того, щоб молитися і наближатися до Господа могли інші християни, тому їхню роль у прикрасі храмів, проведенні Богослужінь і питаннях, що стосуються особистого благочестя, важко переоцінити.
Написаний Святий образ виконує одразу кілька функцій. Насамперед він вчить нас. Зображення Спасителя, Богородиці, Святих, Ангелів та ключових біблійних подій демонструють реальність Небесного Царства. Ікони навчають нас історії, доктрин, моралі та теології, водночас нагадуючи нам про те, хто ми і чого повинні прагнути.
Вони допомагають нам усвідомлювати важливість матерії та матеріального світу і показують, як ці матерії змінює через Свою благодатну силу Святий Дух.
Крім того, Святі образи – це праведні заклики. Дивлячись на них, ми спостерігаємо за тими чи іншими святими, котрих перетворила Божественна благодать. І розуміємо, що на заклик Господа вони відгукнулися добровільно і самовіддано. Нам же залишається тільки наслідувати їхній приклад…
Ікони демонструють нам Спасителя – Божого Сина, втіленого у людському образі. Він зійшов до людей, таких, як і Він Сам. Зображати людину цілком припустимо, і, зображуючи Христа як уособлення і Божественної, і людської природи, ми усвідомлюємо Його людяність.
Мальовничі Образи освячують віруючих людей – наші предки завжди благословляли своїх дітей перед подорожами, війнами чи іншими справами. Крім того, ікона, розміщена в житлі, освячує своєю присутністю і будинок, і людей, що мешкають у ньому.
Важливо розуміти, що християни не обожнюють самі ікони – любов і повага до образу належить, перш за все, Святому, зображеному на його поверхні.
І, нарешті, дивлячись на ікону, ми можемо торкнутися іншої, таємничої і незвіданої дійсності, зазвичай недоступної нашому погляду.
Це відбувається тому, що ікони пробуджують наші душі, наповнюючи їх любов’ю та прагненням як до праведного, богоугодного життя, так і до Самого Небесного Батька.